Ахматова Анна Андріївна

АХМА́ТОВА Анна Андріївна (справж. — Горенко; 11(23). 06. 1889, с-ще Великий Фонтан, нині в межах Одеси — 05. 03. 1966, Моск. обл., похов. у смт Комарово, побл. С.-Петербурга) — поетеса. Почес. д-р Оксфорд. університету (1965). Почесна між­нар. премія «Етна-Таорміна» за заслуги у галузі поезії (1964). Дит. роки А. про­йшли в Царському Селі (нині м. Пушкін, РФ) та Криму. Закін. Фундуклеїв. гімназію у Києві (1907). У цьому ж році вступила на юрид. факультет Київ. вищих жін. курсів. Навч. на істор.-літ. від­діл. Вищих жін. курсів у С.-Петербурзі. 1910 одружилася з М. Гумільовим. Разом з ним, О. Мандельштамом, В. Нарбутом, М. Зенкевичем та С. Городецьким входила до групи поетів-акме­їстів «Цех поетів», чим проти­ставила себе як символізмові, так і футуризмові. Уже перша зб. «Вечер» (С.-Петербург, 1912; з перед­мовою М. Кузьміна) принесла А. ви­зна­н­ня, а на­ступні кн. «Четки» (С.-Петербург, 1914) та «Белая стая» (Петро­град, 1917), що від­значалися трагічністю світовід­чу­т­тя та глибин. релігійністю, гранич. лаконізмом та аскетизмом худож. засобів, утвердили її на одному з провід. місць у рос. поезії 1910-х рр. Ката­строфізм істор. від­чу­т­тя і гостре пере­жива­н­ня морал. про­блем епохи притаман­ні зб. «Подорожник» та «Anno Domini MCMXXІ» (обидві — Петро­град, 1921). На­ступні 15 р. вірші А. до друку не допускалися. У цей час поряд з віршува­н­ням інтенсивно за­ймається ви­вче­н­ням творчості О. Пушкіна. Трагічні на­строї та почу­т­тя, породжені жахливим комуніст. терором, від­билися в циклі «Реквием» (1935–40, 1957–61; у СРСР опубл. у ж. «Октябрь», 1987, № 3). Тема памʼяті стає провід­ною в її творчості. 1946 ЦК ВКП(б) при­ймає зловісну по­станову «Про журнали “Звезда” і “Ленин­град”», після якої починається запекле цькува­н­ня М. Зощенка та А. У 1956 А. було повернуто в літературу, проте реабілітація була неповною: значна частина її творів не публікувалася. 1965 ви­йшла найповніша прижит­тєва поет. зб. А. «Бег времени» (Москва; Ленин­град). Однак повністю твор. доробок став до­ступним читачам лише на­прикінці 80-х — поч. 90-х рр. А. — один із найви­значніших рос. поетів 20 ст. У її творчості органічно пере­плетені традиції рос. класич. лірики, перед­усім О. Пушкіна, зх.-європ. поезії від італ. ренесансу та франц. класицизму до новіт. поетів кін. 19 — поч. 20 ст. із стихією усної поет. словесності. Життя і творчість А. тісно повʼязані з багатьма діячами культури України. Багато її творів створені під враже­н­нями та пере­жива­н­нями, які вона винесла з України — Одеси, Києва, Севастополя та ін. укр. міст. Їй належить перекл. зб. «Зівʼяле листя» та циклу «Вільні сонети» І. Франка, а також віршів П. Усенка. Робота А. над перекл. Франкових поезій, особливо зб. «Зівʼяле листя», зна­йшла певний від­гомін у її творчості, зокрема в «Поэме без героя». Про свої зу­стрічі з А. залишили спогади М. Бажан, М. Рильський, В. Некрасов. Вірші А. українською мовою пере­кладав Б. Якубський. У с. Слобідка-Шелехівська Деражнян. р-ну Хмельн. обл. від­крито музей А. Від 1989 в Одесі, а від 1999 у Сімферополі проводяться «Ахматовські чита­н­ня».

Завантажити статтю