Артюшенко Юрій Митрофанович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Артюшенко Юрій Митрофанович

АРТЮШЕ́НКО Юрій Митрофанович (15. 04. 1899, с. Котельва Харків. губ., нині Полтав. обл. – 15. 02. 1990, Чикаґо, США) – публіцист, громадсько-політичний діяч. Закін. Укр. тех.-госп. ін-т у Подєбрадах (Чехія, 1930). Старшина Армії УНР (1917–20), від 1917 – чл. Ради Укр. військ. клубу ім. гетьмана П. Полуботка. Один із організаторів Ліги укр. націоналістів (1925), чл. ОУН (1929). Чл. гол. управи Укр. нац. об’єднання в Німеччині, ред. «Укр. вісника» (1937–40). Від 1950 проживав у США. Чл. сенату ОУН. Співроб. «Самостійної України», «Укр. слова», «Нового шляху», «Свободи», «Нашого кличу» та ін. журналів.

Тв.: Закарпаття в день свойого національно-державного ставання. Б. м., 1940; Слідами великих предків до світлого майбутнього. Прага, 1940; Генерал Борис Поджіо: Спогад. Чикаґо; Торонто, 1955; З державно-провідною ідеєю славного минулого до великого майбутнього. Париж, 1956; По торах борців – за правду і волю. 1957; На марґінесі книжки Юрія Смолича «З народом чи проти народу?». 1958; 22 січня 1918: Ми і світ. 1958; Цілюще джерело. 1961; Події і люди на моєму шляху боротьби за державу 1917–1966. 1966; Коментар на книжку Ю. І. Римаренка. 1972; Чинники духової синтези й історичної тяглості в державній дії нашої доби. 1980 (останні сім – Чикаґо).

Літ.: Винар Л. [Рец. на кн.: Артюшенко Ю. Події і люди на моєму шляху боротьби за державу, 1917–1966. Чикаґо, 1966] // УІ. 1966. Т. 3, ч. 3, 4.

О. С. Кучерук

Стаття оновлена: 2001