Археографічні комісії - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Археографічні комісії

АРХЕОГРАФІ́ЧНІ КОМІ́СІЇ – спеціалізовані наукові інституції, що займаються питаннями археографії. Першою інституцією в царині археографії України, найавторитетнішим центром виявлення, вивчення і публікації джерел з історії України, осередком консолідації укр. істориків Наддніпрянщини стала «Временная комиссия для разбора древних актов», створ. 1843 при канцелярії київ., поділ. і волин. генерал-губернатора для збирання й публікації докум. матеріалів (у літ-рі традиційно називається Київ. А. к.). Комісія розшукувала документи в архівах місц. судово-адм. установ, магістратів, монастирів, у приват. архів. зібраннях. Знайдені документи стали основою Київ. центр. архіву давніх актів (1852). У серій. багатотом. виданнях – «Памятники» у 4-х т. (1845–59, 1897–98), «Архив Юго-Западной России» у 35 т. (1859–1914) та ін. збірках – комісія опублікувала значну кількість докум. матеріалів і пам’яток з істор.-культур. спадщини України 14– 18 ст., що стали основою фундам. істор. досліджень 2-ї пол. 19 – поч. 20 ст. Едиційна методика (див. Археографія), яку розробили чл. комісії, її організац. структура та осн. напрями діяльності справили знач. вплив на формування вітчизн. археогр. практики упродовж наступ. 150 р. У роботі А. к. брали участь відомі вчені – М. Владимирський-Буданов, М. Довнар-Запольський, М. Іванишев, В. Іконников, І. Каманін, М. Костомаров, О. Лазаревський, О. Левицький та ін. 1921 комісія увійшла до складу Археогр. комісії ВУАН.

А. к. НТШ створ. 1896 з ініціативи та на чолі з М. Грушевським (заст. І. Франко). Чл. А. к. НТШ були К. Левицький, О. Колесса, С. Смаль-Стоцький, К. Студинський, С. Томашівський, С. Джиджора, М. Кордуба, згодом В. Антонович, Д. Багалій, В. Гнатюк, І. Каманін, В. Липинський, М. Василенко та ін. Започаткувала серійні вид. «Жерела з історії України-Руси» (11 т.) і «Пам’ятки українсько-руської мови та літератури» (8 т.). Після 1-ї світ. війни й поразки нац.-визв. боротьби в Галичині А. к. НТШ фактично припиняє діяльність. Багато її чл. на чолі з М. Грушевським включаються в орг-цію А. к. ВУАН, створ. на межі 1918–19 як Постійна комісія для видання пам’яток мови, письменства та історії в складі істор.-філол. відділу УАН. Остаточно сформувалася 1921 після об’єднання з Київ. комісією для розгляду давніх актів. На чолі А. к. ВУАН стояли Д. Багалій (1918–19), В. Іконников (1921– 23), М. Грушевський (1924–31). Організаторами наук.-археогр. роботи А. к. були також О. Левицький, М. Василенко, В. Модзалевський, С. Маслов, К. Лазаревська, В. Романовський, М. Довнар-Запольський, Й. Гермайзе, В. Перетц та ін. Форми, типи, концепція видань джерел, методики в цілому базувалися на досвіді поперед. А. к. Передбачалося продовжити вид. «Архива Юго-Западной России» під назвою «Архів України». Едиційний доробок становить 15 томів неперіод. та серій. видань – «Український архів» та «Український археографічний збірник», «Пам’ятки українського письменства». Розроблено перші в укр. археографії узагальнені метод. принципи видання джерел (1926). Від поч. 30-х рр. замість корпусних видань з давньої і нової історії та культури України провідне місце в планах А. к. ВУАН посідають темат. публікації з історії соц.-екон. розвитку, «класової боротьби» та «соціалістичного будівництва».

А. к. Центрархіву України (ЦАУ) створ. 1928 на чолі з М. Рубачем для спрямування археогр. роботи архівів у «належне» політ. річище (на противагу академіч. А. к.). Діяльність А. к. ЦАУ організовано за трьома секціями: видання джерел із соц.-екон. історії України (серед акад. секції – Д. Багалій, В. Веретенников, М. Горбань, В. Барвінський, О. Оглоблин, В. Романовський, Н. Мірза-Авакянц); видання істор.-рев. пам’яток (М. Рубач, Ф. Герасименко, Р. Шпунт); архівознавча секція (В. Веретенников, П. Федоренко, О. Рябінін-Скляревський, П. Білик). Із заплан. до видання 150 збірників побачили світ лише 8 томів. Важливим методич. здобутком А. к. ЦАУ є розробка В. Романовським, М. Горбанем, В. Веретенниковим, П. Біликом правил видання документів (1929–31), методики описування актових книг (В. Романовський) та діловод. документів (В. Веретенников), першої всеукр. програми створення серії археогр. довідників про склад і зміст усіх матеріалів, що входили до Єдиного держ. архів. фонду України (1929). У 1932–33 А. к. ЦАУ фактично згортає свою діяльність.

А. к. АН УРСР утвор. на базі Ін-ту історії АН УРСР 1969 на чолі з акад. А. Скабою як міжвідом. координац. центр у справі видання джерел. Об’єднала представників академ., архів. установ, ун-тів. До Бюро А. к. входили К. Гуслистий, Ф. Шевченко, А. Шевелєв, В. Стрельський, О. Мітюков. Розроблено перспектив. видавн. план А. к., що містив понад 40 т. докум. публікацій (1972); підготовлено до друку 2 вип. щорічника А. к. «Археографія України» (затв. до друку 1973). А. к. через політ. обставини – посилення рос. великодерж. наступу на Україну – не здійснила фактично жодного із заплан. видань і невдовзі припинила свою діяльність.

А. к. АН УРСР (НАНУ) відновлено постановою Президії АН УРСР від 5 жовтня 1987 у поновл. складі. Очолив А. к. чл.-кор. АН УРСР П. Сохань. Осн. напрям діяльності – наук.-координац. та метод. забезпечення археогр. роботи в Україні. Створення постійної штат. групи А. к. при Ін-ті історії АН УРСР із відділ. у Львові та Дніпропетровську (1989) дало можливість розгорнути широкомасштабну діяльність. Вирішал. значення мала перша Всеукр. нарада «Українська археографія: сучас. стан та перспективи розвитку» (грудень 1988), що започаткувала консолідацію археографів, архівістів, джерелознавців в Україні та розроблення чіткої концепції видань писем. істор.-культур. спадщини України. Під егідою А. к. проведено на заг.-укр. рівні конф., наради, круглі столи, присвяч. розробці правил видання документів і пам’яток (1990, 1995), всеукр. археогр. проектові «Архівна та рукописна україніка», згодом – Держ. програма «Національна архівна інформаційна система» (1991); розробці концепції археогр. роботи в Україні (1992). А. к. розробила масштаб. перспект. план видання докум. джерел і пам’яток на 1989–2000. Видає «Український археографічний щорічник», продовжує нумерацію «Українського археографічного збірника» (К., 1926–30, т. 1–3). Штатна група А. к. стала осердям Ін-ту укр. археографії та джерелознавства НАНУ. У межах видавн. програми А. к. та Ін-ту (більше 30 серій) побачило світ понад 300 видань.

Літ.: Левицкий О. И. Пятидесятилетие Киевской комиссии для разбора древних актов (1843–1893). К., 1893; Журба О. І. Київська археографічна комісія, 1843–1921: Нарис історії і діяльності. К., 1993; Едиційна археографія в Україні у ХІХ–ХХ ст.: Плани, проекти, програми видань. Вип. 1. К., 1993. Видання Археографічної комісії та Інституту української археографії НАНУ. 1988–1993. К., 1993; Боряк Г. В. Національна архівна спадщина України та Державний реєстр «Археографічна україніка»: Архівні докум. ресурси та наук.-інформ. системи. К., 1995; Матеріали Ювілейної конференції, присвяченої 150-річчю Київської археографічної комісії (Київ; Седнів, 18– 21 жовт. 1993 р.). К., 1997; Український археографічний щорічник. Вип. 1–3/4. К., 1992–99.

Г. В. Боряк

Стаття оновлена: 2001