Архипенко Олександр Порфирович

Визначення і загальна характеристика

АРХИ́ПЕНКО Олександр Порфирович (18(30). 05. 1887, Київ — 24. 02. 1964, Нью-Йорк) — скульптор, живописець, графік. Навч. у Київ. худож. училищі (1902–05), з якого був виключ. за участь у студент. виступах у зв’язку з поч. революції 1905–07. У 1906 переїхав до Москви, де до 1908 продовжував студії в училищі живопису, скульптури та архітектури. 1908–21 — у Парижі, 1921–23 — Берліні, від 1923 — у Нью-Йорку. 1921 заснував мист. школу в Берліні, а після 1923 — ще кілька в США. А. — один із законодавців світ. мистецтва 20 ст.: першим застосував кубіст. форму в скульптурі («Статуетка», «Боксери», «Гондольєр» — усі 1914; «Солдат іде», 1917), запровадив порожнини — наскрізні отвори (інтервали) та увігнутості (конкейви) замість опуклостей. Винайшов новий різновид рельєфної поліхром. різьби — т. зв. скульптомалярство («Купальниця», 1915; «Натюрморт на круглому столі», 1916; «Жінка, яка стоїть», 1919 та ін.). Інтерпретуючи пластичні традиції готики, Ренесансу, бароко, А. часто застосовував прийоми розфарбовування своїх композицій («Карусель П’єро», 1913; «Жозефіна Бонапарт», 1935; «Жовте і чорне», 1938; «Океанська мадонна», 1957). А. поєднував різні матеріали: метал, скло, цемент, дерево, теракоту, пластмасу, перли тощо. 1912 А. відкрив і 1924 обґрунтував принципи «рухомого малярства», сконструював склад. механізм, який завдяки рухомим вузьким кольор. смужкам давав можливість витворювати композиції, образна конфігурація яких змінювалася за автор. задумом (т. зв. архипентура). У своїх деформаціях відображуваного спирався на пропорц. лад багатьох культур. явищ давнини — від трипіл. неоліт. пластики, єгипет. мистецтва, готики, половец. архаїки до укр. нар. мистецтва. Як один із яскравих і характер. представників авангардизму, А. мав знач. вплив на розвиток модерніст. мистецтва в країнах Європи та Америки. Однак відомі і його реаліст. твори — композиції і портрети, позначені глибокою психологічністю, виразністю і досконалістю образного і пластич. рішення («Мати і дитина», 1910; «Білий торс», 1916; цикл портретів дружини митця «Анжеліка», 1920-і рр.; портрети Т. Шевченка, 1923; І. Франка, 1925; диригентів В. Менґельберґа, 1925 і В. Фуртвенґлера, 1927; амер. письменника Т. Вайлдера, 1926 та ін.). Брав участь у виставках: «Золотий перетин» (Париж, 1912), «Armory Show» (Нью-Йорк, 1913), «Перша російська виставка» (Берлін, 1922), «Кубізм та абстрактне мистецтво» (Нью-Йорк, 1936). Усього мав 118 персон. виставок. Підтримував творчі зв’язки з укр. інтелігенцією Львова та Києва. У 1933, під час Світ. виставки у Чикаґо, виставляв 48 робіт в укр. павільйоні; виконав для укр. частини парку у Клівленді пам’ятники князеві Володимирові Великому, Т. Шевченкові, І. Франкові; створив два погруддя Т. Шевченка. Твори художника зберігаються в багатьох музеях світу, а також у НХМ у Києві, Нац. музеї у Львові, Музеї образотвор. мистецтва ім. О. Пушкіна в Москві. Автор теор. нотаток, присвяч. проблемі космізму у мистецтві та обґрунтуванню влас. твор. методу, оприлюднених у монографії «Archipenko. Fifty creative years» (Нью-Йорк, 1960; у ж. «Хроніка-2000». К., 1993. № 5, 6). (Див. іл. на аркуші «Скульптура» та до статті «Авангардизм»).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю