Архівна справа

Визначення і загальна характеристика

АРХІ́ВНА СПРА́ВА — галузь су­спільної, державної та наукової діяльності, яка охоплює політико-правові, культурологічні та техніко-економічні аспекти збира­н­ня, зберіга­н­ня і викори­ста­н­ня архівних документів, створе­н­ня та функціонува­н­ня архівних установ. А. с. має власну систему знань — архівознавство. Осн. процесом в А. с. є збереже­н­ня (забезпече­н­ня фіз. довговічності) архів. документів шляхом створе­н­ня належ. умов їх зберіга­н­ня, проведе­н­ня ре­ставрац.-профілакт. і консервац. робіт, виготовле­н­ня страх. фонду на випадок нище­н­ня оригіналів унаслідок природ., соц. або техноген. катаклізмів. Усі чл. су­спільства можуть користуватися документами та використовувати ретро­спект. інформацію, що міститься в них, для правового, соц. захисту людини, задоволе­н­ня ін. соц. потреб, прийня­т­тя управлін. рішень, проведе­н­ня наук. дослідж. тощо. Збира­н­ня архів. документів має на меті системат., цілеспрям. і планомірне при­йма­н­ня на зберіга­н­ня до архів. установ документів, що мають істор.-культурну, наук. цін­ність і створ. у результаті діяльності держ. органів, установ, ін­ституцій, під­приємств усіх форм власності, окремих громадян та їхніх обʼ­єдн., і які зафікс. на всіх можливих носіях (папері, фотоплівці, дисках тощо). Роз­витком А. с. опікуються спеціально уповноважені архівні установи, що мають забезпечувати збира­н­ня архів. документів, їх зберіга­н­ня та викори­ста­н­ня, а також здійснювати н.-д. й інформ.-довідк. функції. Діяльність кожної з них регулюється законами, підзакон. норматив. актами, від­повід. правилами та ін­струкціями. Вони становлять мережу архів. установ, структурну основу архів. галузі, до якої входять держ. архіви (центр., обл. та міські), галузеві держ. архіви, архівні під­роз­діли мін-в, ві­домств, ін­ституцій, самовряд. організацій і громад. обʼ­єд­нань, які здійснюють по­стійне або тимчасове зберіга­н­ня документів (див. Архіви України). Історія А. с. сягає часів виникне­н­ня су­спільства, писемності й створе­н­ня перших документів, що мали політико-правове значе­н­ня та зберігалися в інтересах усього су­спільства, певної його частини або окремої особи. На теренах України вперше почали опікуватися А. с. на держ. рівні в Київ. державі та Галицько-Волин. князівстві (9–14 ст.), але більша частина істор. документів того часу була знищена внаслідок соц. та природ. катаклізмів, війн та ворожих навал. Із прийня­т­тям християнства започатковано церк. і монастир. архіви. Велике князівство Литовське успадкувало давньоукр. систему А. с., і перші значні архіви збереглися завдяки їх тотальному копіюван­ню (Литов. метрика). Існува­н­ня держ. архіву зафіксовано за козац.-геть­ман. доби (17 — поч. 18 ст.), згодом утворилася Генеральна малоросійська архіва. Велике значе­н­ня мали приватні, родин­ні зі­бра­н­ня козац. старшини, магнат. архіви. Проте нац. А. с. за тих часів не сформувалася; ви­значал. вплив мали архівні системи держав, до яких входили укр. землі (Польща, Австро-Угорщина, Росія). Перше держ. архіво­сховище засн. 1784 у Львові, 1852 створ. Центр. архів стародавніх актів у Києві, 1880 — Істор. архів при Харків. університеті. У 19 ст. почалося наук. осмисле­н­ня А. с. як самост. галузі діяльності су­спільства. Велике значе­н­ня для роз­витку А. с. мала організація в кін. 19 ст. губ. учених архів. комісій. За доби нац.-визв. змагань 1917–21 по­стало пита­н­ня про створе­н­ня системи архів. установ та проголоше­н­ня держ. власності на архівні документи. Його реалізація припадає на 20–30-і рр., коли в УСРР створ. централіз. архівну систему, єдиний Держ. архів. фонд. Тими ж роками датується створе­н­ня центр. архівів у тих укр. землях, що входили до складу Польщі, Чехословач­чини, Румунії. Проте вся діяльність архів. установ УСРР жорстко регламентувалася командно-адм. системою, пере­бувала під пильним ідеол. на­глядом КП(б)У. Подальша політизація А. с. при­звела до її без­посеред. під­порядкува­н­ня НКВС (1938). Лише після 1960, з виходом із системи МВС, А. с. сформувалася як окрема, самост. галузь. Із здобу­т­тям Україною держ. незалежності, ліквідацією паралел. системи парт. архівів, прийня­т­тям Закону «Про Національний архівний фонд і архівні установи» (1993) А. с. в Україні отримала сучасну демократ. правову базу і набула заг.-держ. значе­н­ня. Свідче­н­ням цього є і встановле­н­ня 1998 профес. щоріч. свята — Дня працівника архів. установ.

Літ.: Барвінський В. Короткий нарис історії архівної справи на Україні та діяльність Укрцентрархіву за 1924 рік. Х., 1925; Романовський В. Нариси з архіво­знавства: історія архівної справи на Україні та принципи порядкува­н­ня в архівах. Х., 1927; Барвінський В. До 50-річчя заснува­н­ня Харківського центрального історичного архіву. 1880–1930. Х., 1931; T. R. Schellenberg. Modern Archives: Principles and techniques. Melbourn, 1956; Мітюков О. Г. Радянське архівне будівництво на Україні (1917–1973). К., 1975; Теория и практика архивного дела в СССР. Москва, 1980; E. Lodoni. Archivistica: Principi e problemi. Milano, 1990; Українське архіво­знавство. Історія, сучасний стан і пер­спективи. Ч. 1, 2. К., 1997; Архівістика: Термінол. словник. К., 1998; Архіво­знавство. К., 1998; Лозицький В. Історія між­народного архівного спів­робітництва (1898– 1998 рр.). К., 1999.

Г. В. Папакін

Завантажити статтю