Архімандрит - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Архімандрит

АРХІМАНДРИ́Т (грец. άρχιμανδρίτης, букв. – старший над паствою) – загальна назва середнього (2-го) рівня ієрархів християнської церкви; титул настоятеля великого головного монастиря (архімандрії), вибраного пожиттєво, з правом носити митру і посох та всі привілеї намісника лаври; титул ректорів духовних семінарій та керівників духовних місій. Знаками достоїнства А. є також скрижалі на мантії та архімандрит. наперс. хрест. Іноді звання А. присвоюється окремим священнослужителям-ченцям за особл. заслуги перед Церквою. Уперше назву «А.» вжито в Константиноп. церкві у 5 ст.: так титулували одного з настоятелів монастиря, якому єпископ доручав нагляд за монастирями своєї єпархії. Пізніше цей титул став почесним і його давали ігуменам (настоятелям) важливих монастирів у єпархії. У княжій Україні титул А. вперше згадується в літописі 1174 стосовно ігумена Києво-Печер. монастиря Полікарпа. Від 19 ст. в РПЦ А. називали не лише ігуменів монастирів, а й ін. ченців, які виконували важливі адм. функції в Церкві. Присвоює титул А. єпископ на літургії, яка відправляється за особл. правилом. Серед білого духовенства титулові А. відповідає чин протоієрея і протопресвітера.

М. М. Закович

Стаття оновлена: 2001