Архітектура ландшафтна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Архітектура ландшафтна

АРХІТЕКТУ́РА ЛАНДША́ФТНА – вид мистецтва, що займається формуванням довкілля шляхом активного використання природних елементів ландшафту (клімат, рельєф, вода, рослинність, тваринний світ); обов’язковий елемент містобудування – організація гармонійного поєднання населених місць із природним каркасом, формування відкритих просторів міст як комплексних зелених зон, що складаються з внутрішніх (парки, сади, сквери, бульвари) і зовнішніх (лісо-, гідро-, луго-, агропарки, захисні зони тощо) елементів. А. л. вирішує питання теорії і практики формування ландшафтних міст і міжселищних територій, а також великих природ. об’єктів: нац. парків, заповідників, заказників тощо. Часто основою А. л. є не створення нових об’єктів, а збереження існуючих унікальних природ. ресурсів, що перебувають у зоні діяльності людини. Нині ландшафтні архітектори навчилися створювати нові, не властиві природі об’єкти: регулярні сади, мемор. парки, сади на дахах, зимові сади, рулонні газони та ін. А. л. представлена трьома рівнями: ландшафтне планування, власне А. л. і дизайн ландшафту. Ландшафтне планування – проектування великих регіон. об’єктів; А. л. – проектування та буд-во природ. середовища насел. пунктів та прилеглих, переважно, рекреац. територій; дизайн ландшафту – створення предметного оточення в екстер’єрі та інтер’єрі, малих архіт. форм з активним використанням природ. елементів. Худож. основою А. л. стали форми, вироблені протягом майже чотирьохтисячолітнього розвитку садово-парк. мист-ва. Сформовано дві групи худож.-композиц. прийомів А. л.: регулярні (геометричні) і ландшафтні (живописні). Розвиток А. л. не оминув великих стилів, кожен з яких представлений унікал. шедеврами (не всі з них збереглись, але донесені до нас як іконогр. матеріал чи в описах): піраміди Давнього Єгипту (27 ст. до н. е.), Висячі сади Семіраміди Давнього Вавилона (810– 806 рр. до н. е.), рим. та італ. вілли, Акрополь та амфітеатри Антич. Греції, Альгамбра (1252–1352) та Генералів у Ґранаді, парки Іхеюань (17 ст.) та Бейхай (10–13 ст.) в Пекіні, Велика Китай. Стіна (300–400 рр. до н. е.), сад монастиря Рьоандзі (14–15 ст.) в Кіото, Версаль (1662–1700) у Франції, парк Стоу (1713–48) у Великій Британії, парки С.-Петербурга, Нац. парки США. Буд-во останніх започаткував Ф. Олмстед, який і ввів поняття «ландшафтний архітектор».

В Україні шедеврами світ. ландшафт. мист-ва є Уманський парк «Софіївка» (1796), парк «Олександрія» у Білій Церкві (1797), Тростянецький парк на Чернігівщині (1834), Стрийський парк у Львові (1820–30, 1890), крим. паркові комплекси; міський парк у Черкасах, парк в Алупці (реставровано 1972), парк ім. І. Франка у Львові та міський парк ім. Т. Шевченка в Дніпропетровську, парк. комплекс Салгір у Сімферополі. Ландшафтною архітектурою в Україні займаються О. Колес-ников, І. Косаревський, О. Липа, Л. Метцель, Д. Міклер, І. Родичкін, Л. Рубцов, С. Целіховський. 1948 в Лондоні з ініціативи відомих ландшафт. арх. А. Джелліко і С. Кроу створ. Міжнар. асоціацію ландшафт. архітекторів (IFLA), куди входить Об’єдн. ландшафт. архітекторів Укра-їни, створене 1988 Н. Абесиновою.

У 20 ст. з’явилося багато нових об’єктів А. л. зі збільшеним масштабом і ускладненими функціями: парки розваг та спортивні, луна-парки, парки-виставки, парки-музеї, нац., природні, істор., культури та відпочинку, фестивал., олімп., луго-, гідро-, агро-, лісопарки, парквеї (парки вздовж доріг); різноманітні спеціаліз. парки – дит., ботан., зоолог., мемор.; сади на дахах, великі криті зимові сади та ін. Складні програми і мас. використання цих територій призвели до пошуків нових композиц. прийомів, засн. на функціонал. зонуванні, виявленні простору зі специф. арх-рою для мас. дійств (зелений театр, співоче поле, стадіон). А. л., розвиваючись, відійшла від ландшафт. мист-ва минулого. Водночас ідея і форма осмислення А. л., як і раніше, залежить від системи поглядів на природу та її сприйняття. Залишилися без змін і засоби створення А. л. – дерева, кущі, квіти, газони, вода, каміння, твори малих архіт. форм, витвори пластич. мист-ва.

Літ.: Колесников А. И. Архитектура парков Крыма и Кавказа. Москва; Ленинград, 1949; Липа О. Л. Визначні сади і парки України. К., 1960; Стойчев Ив. Парковое и ландшафтное искусство. София, 1962; Саймондс Дж. О. Ландшафт и архитектура / Пер. с англ. Москва, 1965; Северин С. И. Комплексное озеленение и благоустройство городов. К., 1973; Николаевская З. А. Водоемы в ландшафте города. Москва, 1975; Жирнов А. Д. Искусство паркостроения. Л., 1977; Косаревский И. Д. Искусство паркового пейзажа. Москва, 1977; Залесская Л. С., Микулина Е. М. Ландшафтная архитектура. Москва, 1979; Вергунов А. П. Архитектурная композиция садов и парков. Москва, 1980; Горохов В. А., Лунц Л. Б. Парки мира. Москва, 1985; Родичкин И. Д. и др. Ландшафтная архитектура: Крат. справоч. архитектора. К., 1990.

А. Д. Жирнов, О. І. Кузьмич

Стаття оновлена: 2001