Архітектурно-художньої кераміки Лабораторія - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Архітектурно-художньої кераміки Лабораторія

АРХІТЕКТУ́РНО-ХУДО́ЖНЬОЇ КЕРА́МІКИ Лабораторія – майстерня художньої кераміки, заснована 1944 при Управлінні в справах архітектури Києва. Упродовж 1945–63 підпорядковувалась НДІ худож. пром-сті Академії арх-ри УРСР (від 1956– Академія буд-ва і арх-ри УРСР). Від 1963, після ліквідації Академії буд-ва і арх-ри УРСР, – лабораторія Київ. зонал. НДІ експерим. проектування житл. та громад. споруд Держбуду СРСР. А.-х. к. л. оздоблювала інтер’єри громад. споруд: підзем. вестибюль станції метро «Хрещатик» (1960), ресторанні зали готелів «Дніпро» (1964), «Русь» (1980), готелі «Тарасова гора» (Канів, 1961), «Київ» (1973), «Золотий колос» (1981), «Градецька» (Чернігів, 1982) та ін., Будинок кіно (1973–76), хол штаб-квартири ЮНЕСКО в Парижі (1985–87), школи, лікарні, б-ки, кінотеатри, кафе багатьох міст України. Колектив лаб. розробив зразки архіт.-худож. кераміки для оформлення екстер’єрів архіт. споруд – варіантні плитки (станції метро «Оболонь», «Тараса Шевченка» та ін.), модульні, безшовні плитки, декорат. вставки з кераміч. бою (т. зв. брехчиї), панно у техніці розпису на кераміч. плитці. У лаб. розробляли оригін. зразки декорат. скульптури, посуду, дрібну пластику, сувеніри. Лаб. впровадила у практику кераміч. вироб-ва широку палітру барвників – поливи відновного вогню, іскристі, матові, збірчасті, кристалічні, потічні поливи; відродила давні техніки полив’яного розпису. Ініціатором створення лаб., її кер. (1946–79) була технолог кераміч. вироб-ва і художник-кераміст Н. Федорова. У різні роки тут працювали засл. майстер нар. творчості УРСР О. Железняк, нар. майстри кераміки Ф. Олексієнко, С. Кацимон, Я. Падалка, Г. Шарай, Р. Батечко, художники О. Грудзинська, Г. Севрук, арх., засл. діяч мист-в України Л. Мєшкова та ін. 1991 лаб. фактично припинила свою діяльність.

Літ.: Кошовий О. Л. Будівельна кераміка України. К., 1988; Крутенко Н. Керамічне суцвіття «Софіївської гончарні» // Київ. 1988. № 2.

Н. Г. Крутенко

Стаття оновлена: 2001