Арцибашев Михайло Петрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Арцибашев Михайло Петрович

АРЦИБА́ШЕВ Михайло Петрович (24. 10 (05. 11). 1878, х. Доброславівка, Ахтир. пов., Харків. губ., нині село Охтир. р-ну Сум. обл. – 03. 03. 1927, Варшава) – письменник, публіцист. Навч. в Охтир. г-зії (1892–97) та в Харків. школі малювання і живопису (1897–98). Перші оповідання опубл. у харків. г. «Южный край» (1895–98). На початку творчості виступив як продовжувач демократ. та гуманіст. традицій рос. літ-ри 19 ст. В оповіданні «Паша Туманов» // «Образование», 1903, № 8 та опубл. у ж. «Мир божий» оповіданнях «Прапорщик Гололобов» (1902, № 12), «Смех» (1903, № 11), «Бунт» (1904, № 3–4) та ін. активно заперечує соц. зло й насильство. Нові тенденції виявилися у повісті «Смерть Ланде» // «Журнал для всех», 1904, № 12, в якій захоплення «толстовством» змінюється орієнтацією на суперечливу проблематику творчості Ф. Достоєвського. Подіям революції 1905–07, що її він сприймав як істор. вододіл, присвятив повісті «Тени утра» // «Журнал для всех», 1905, № 12, «Человеческая волна» // «Трудовой путь», 1907, № 1–2 (окреме вид. – Рига, 1931); змальовано картину мас. пориву до свободи, зроблено спробу відтворити психологію різних соц. прошарків насел. Одеси під час повстання моряків на панцернику «Потьомкін». А. тлумачить революцію як вираз хаотичності і безглуздя життя. Надзвичайної популярності набув роман А. «Санин» // «Современный мир», 1907, № 1–5, 9 (окремі вид. – С.-Петербург, 1908, два вид.; Берлін, 1908), у центрі якого поставлено тип нового героя, індивідуаліста-ніцшеанця, що зрікається не лише ідеалів революції, але й рішуче відкидає освячений громад.-політичною традицією Росії примат інтересів сусп-ва над запитами й долею особистості, демонстративно проголошує як єдину мету люд. існування задоволення біол. потреб особистого «я», обстоює ідею «розкріпачення тіла», свободу кохання на противагу імперативу обов’язку. А. стає чільною постаттю нової течії – неонатуралізму, що набув досить значного поширення після поразки революції 1905–07 (романи В. Винниченка в рос. версії, романи й повісті А. Каменського, А. Вербицької та ін.). 1-у світ. війну А. сприйняв як катастрофу люд. цивілізації, хоч війну розглядав з позицій соц. дарвінізму як вияв «боротьби за існування». У 1917–18 виступав з публіцист. статтями, друкуючи в г. «Свобода» свої «Записки писателя». У 1923 А. виїхав до Польщі, де почав видавати г. «За свободу!», в якій продовжував публікувати свої «Записки писателя», тавруючи рад. режим як криваву антинар. диктатуру.

Тв.: Собрание сочинений: В 10 т. С.-Петербург, 1905–17; Собрание сочинений: В 10 т. Москва, 1912–18; Собрание сочинений: В 3 т. Москва, 1994.

Літ.: Рудницький М. Автор «Санина» // Діло. Л., 1927. Ч. 51; М. К. [Рец. на кн.] Арцибашев М. Дикі // ЛНВ. 1928. Т. 97; Неугасимая лампада: Сб. ст. памяти М. П. Арцыбашева. Варшава, 1928; Свербинова Т. Г. Неонатурализм в украинской и русской драматургии начала 20 века: В. Винниченко и М. Арцыбашев // Мысль, слово и время в пространстве культуры. К., 2000. Вып. 2.

І. Д. Бажинов

Стаття оновлена: 2001