Арцибашев Михайло Петрович

АРЦИБА́ШЕВ Михайло Петрович (24. 10 (05. 11). 1878, х. Доброславівка, Ахтир. пов., Харків. губ., нині село Охтир. р-ну Сум. обл. — 03. 03. 1927, Варшава) — письмен­ник, публіцист. Навч. в Охтир. гімназії (1892–97) та в Харків. школі малюва­н­ня і живопису (1897–98). Перші оповіда­н­ня опубл. у харків. г. «Южный край» (1895–98). На початку творчості ви­ступив як продовжувач демократ. та гуманіст. традицій рос. літ-ри 19 ст. В оповідан­ні «Паша Туманов» // «Образование», 1903, № 8 та опубл. у ж. «Мир божий» оповіда­н­нях «Прапорщик Гололобов» (1902, № 12), «Смех» (1903, № 11), «Бунт» (1904, № 3–4) та ін. активно заперечує соц. зло й насильство. Нові тенденції виявилися у повісті «Смерть Ланде» // «Журнал для всех», 1904, № 12, в якій захопле­н­ня «толстовством» змінюється орієнтацією на суперечливу про­блематику творчості Ф. Достоєвського. Подіям революції 1905–07, що її він спри­ймав як істор. вододіл, присвятив повісті «Тени утра» // «Журнал для всех», 1905, № 12, «Человеческая волна» // «Трудовой путь», 1907, № 1–2 (окреме вид. — Рига, 1931); змальовано картину мас. пориву до свободи, зроблено спробу від­творити психологію різних соц. прошарків насел. Одеси під час пов­ста­н­ня моряків на панцернику «Потьомкін». А. тлумачить революцію як вираз хаотичності і без­глуздя життя. Над­звичайної популярності набув роман А. «Санин» // «Современ­ный мир», 1907, № 1–5, 9 (окремі вид. — С.-Петербург, 1908, два вид.; Берлін, 1908), у центрі якого по­ставлено тип нового героя, індивідуаліста-ніцшеанця, що зрікається не лише ідеалів революції, але й рішуче від­кидає освячений громад.-політичною традицією Росії примат інтересів су­спільства над запитами й долею особистості, демонстративно проголошує як єдину мету люд. існува­н­ня задоволе­н­ня біол. потреб особистого «я», об­стоює ідею «роз­кріпаче­н­ня тіла», свободу коха­н­ня на противагу імперативу обовʼязку. А. стає чільною по­ста­т­тю нової течії — неонатуралізму, що набув досить значного пошире­н­ня після поразки революції 1905–07 (романи В. Вин­ниченка в рос. версії, романи й повісті А. Каменського, А. Вербицької та ін.). 1-у світову війну А. сприйняв як ката­строфу люд. цивілізації, хоч війну роз­глядав з позицій соц. дарвінізму як вияв «боротьби за існува­н­ня». У 1917–18 ви­ступав з публіцист. ста­т­тями, друкуючи в г. «Свобода» свої «Записки писателя». У 1923 А. ви­їхав до Польщі, де почав видавати г. «За свободу!», в якій продовжував публікувати свої «Записки писателя», тавруючи рад. режим як криваву антинар. диктатуру.

Завантажити статтю