Качуровський Ігор Васильович

КАЧУРО́ВСЬКИЙ Ігор Васильович (псевд.: Андрій Вересень, Франсуаза дʼЕрвіль, Хведосій Чичка; 01. 09. 1918, м. Ніжин, нині Черніг. обл. — 18. 07. 2013, Мюнхен, Німеч­чина, похов. у с. Крути Черніг. обл.) — письмен­ник, пере­кладач, літературо­знавець, журналіст. Член обʼ­єдн. укр. письмен­ників на еміграції «Слово» (1954), Спілки арґентин. письмен­ників (1985), НСПУ (1992). Премія Фонду ім. І. Франка (м. Чикаґо, США, 1982) за пере­клад кн. «Ви­бране» Ф. Петрарки (Мюнхен, 1982), премія ім. М. Рильського (1994), премія ж. «Сучасність» та Ліги укр. меценатів за роз­відку «Ґотична література та її жанри» (2002), премія ім. В. Вернадського (2003), літ. премія ім. В. Свідзінського (2006), Національна премія України імені Т. Шевченка (2006) за кн. «Променисті сильвети: Лекції, доповіді, стат­ті, есеї, роз­відки» (Мюнхен, 2002; К., 2008), де висвітлено доробок не­справедливо забутих і замовчуваних літераторів (перед­усім пред­ставників поколі­н­ня 2-ї світ. війни). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (1998). До 1930 жив у с. Крути (нині Ніжин. р-ну Черніг. обл.). 1932 сімʼя, рятуючись від пере­слідувань, виїхала до м. Курськ (РФ). Навч. у Курському пед. ін­ституті (до 1941). Повернувся 1942 в Україну, 1943 вирушив на Зх., від 1945 — в Австрії. Писав пере­важно укр., частково рос. та іспан. мовами. Друкувався від 1946. Спів­працював із ж. «Літаври» (1947). Один із чл.-засн. Спілки укр. науковців, літераторів і мистців у Зальцбурзі. 1948 емігрував до Арґентини. Жив у Буенос-Айресі, працював робітником у порту, водночас — чл. редколегії, згодом літ. редактор ж. «Пороги» (1949–59), спів­роб. ж. «Овид», «Мітла», «Нові дні». 1958–62 — слухач Графотех. (літ.) ін­ституту. 1963–64 — викладач давньої укр. літ-ри Катол. університету, 1968 — рос. літ-ри університету Ель Сальвадор (Буенос-Айрес). 1969 ви­їхав до Мюнхена, однак залишився громадянином Арґентини. Як літ. оглядач укр. редакції радіо «Свобода» у 1970–80-х рр. під­готував і начитав понад 2 тис. радіобесід. В УВУ (Мюнхен) 1973 захистив доктор. дис. із філософії «Давні словʼянські вірува­н­ня та їх звʼязок з індо-іранськими релігіями». Від 1973 — викладач УВУ, від 1982 — проф.; на філос. факультеті викладав віршо­знавство, стилістику, теорію літ. жанрів, історію укр. літ-ри 1920–30-х рр., історію середньовіч. європ. письменства. Автор поет. зб. «Над світлим джерелом» (Зальцбурґ, 1948), «В далекій гавані» (Буенос-Айрес, 1956), «Пісня про білий парус» (1971), «Свічада вічности» (1990; обидві — Мюнхен), поеми «Село», де роз­крив трагедію Голодомору 1932–33 (Новий Ульм, 1960; пере­ви­дано зі вступ. словом І. Дзюби у поет. зб. «Осін­ні пізньоцвіти», 2000; 2001; в остан. редакції — під на­звою «Село в бе­зо­дні», 2006; усі — Київ). Як поет К. — послідовник київ. неокласиків, учень Михайла Ореста. Майстер поезії «2-го ступ.» (за термінологією К., транс­позитив. лірики), предметом якої є твори мистецтва, — тієї «поезії культури», яку Д. Наливайко зарахував до ви­значал. атрибутів класицизму як типу худож. мисле­н­ня. Водночас йому належить рафінована любовна лірика та лірика природи, де вперше в укр. літературі обʼєктом поет. рефлексії по­стає царство грибів. Поезія К. по­значена дисонансом між одухотвореною красою, втіленою в первоз­дан. природі й мист. шедеврах минулих століть, та духов. занепадом сучас. цивілізації, між високими люд. почу­т­тями і контрастами соц. дійсності. Ознаки поет. стилю К. — неокласич. кларизм, що досягається тяжі­н­ням до від­критої метафори, нахилом до високої лексики, вишуканою фоніч. організацією поет. мови, культом багатої точної рими, абсолют. пере­вагою силабо-тоніч. роз­мірів у метриці, віртуоз. володі­н­ням канонізов. строфами (пере­важно роман. походже­н­ня). Поет. пародії, шаржі, епі­грами, літ. жарти К. друкували в еміграц. та укр. пресі під псевд. Хведосій Чичка. У роман. дилогії в новелах «Шлях неві­домого» (Мюнхен, 1956; англ. перекл. Ю. Ткача — «Because deserters are immortal», Донкастер, 1979) і «Дім над кручею» (Мюнхен, 1966) — 24 епізоди з життя молодого укр. інтелігента, який у роки 2-ї світової війни опинився між пекел. жорнами двох демон. диктатур. Деякі критики від­значили антиекзистенц. мотиви романів. У повісті «Залізний куркуль» (Мюнхен, 1959; П., 2005) нац. трагедію України змальовано в образі роз­куркуленого селянина, який повернувся під час нім. окупації до рідного села. Ці твори та окремі новели К. уві­йшли до під­сумк. зб. прози «Шлях неві­домого» (К., 2006). Написав для дітей віршов. казку «Пан Коцький» (К., 1992) і кн. «У свинячому царстві» (Мюнхен, 1997). Його спогади частково уві­йшли до зб. «Крути мого дитинства» (Ніжин, 2007). Поет. пере­клади К. вміщено у від­повід. роз­ділах збірок його віршів, окремими книгами ви­дано: «Золота галузка: Антологія іберійської та ібероамериканської поезії» (з іспан., португ. і каталан.; Буенос-Айрес; Мюнхен, 1991), «Окно в украинскую поэзию» (Мюнхен; Х.; Ніжин, 1997), «Стежка крізь без­мір: Cто німецьких поезій (750–1950)» (Париж; Л.; Цвікау, 2000), «Пісня про Ролянда» (зі старофранц. силабіч. роз­міром оригіналу; Л., 2008). Пере­клав українською мовою «Нобелевскую лекцию по литературе» О. Солженіцина (Новий Ульм, 1973) і пʼєсу «Човен без рибалки» А. Касони (з іспан.; Буенос-Айрес, 2000). Збірник поет. пере­кладів «Круг понад­земний» (К., 2007) охоплює бл. 670 творів та фрагментів понад 350-ти авторів у перекл. із 23-х старих і нових мов — перед­усім з іспан. (уривки з «Пісні про мого Сіда», Х.-А. Сільва, Р. Даріо, А. Нерво, Х.-Р. Хіменес, Ґ. Містраль, А. Сторні, Ф. Ґарсіа Лорка, Х.-Л. Борхес та ін.), з італ. (перші сонетисти, Ф. Петрарка, Мікеланджело та ін.), із португ. (О. Біляк та ін.), з нім. (мін­незінґери, Ф. Гельдерлін, Л. Уланд, Й. фон Айхендорф, Ф. Рюк­керт, А. фон Дросте-Гюльсгоф та ін.), з англ. (нар. балади, А. Тен­нісон та ін.), з франц. (Ж.-М. де Ередія, П. Верлен, А. Рембо та ін.), з польс. (Ю. Тувім та ін.), із рос. (Ф. Тютчев, О. К. Тол­стой, Ф. Сологуб, І. Бунін, М. Волошин, М. Гумільов, А. Ахматова, О. Мандельштам, С. Єсенін, Л. Кисельов та ін.), з білорус. (М. Бог­данович та ін.), а також з укр. на рос. (М. Рильський, М. Зеров, Юрій Клен, В. Свідзінський, Є. Плужник, Михайло Орест, Олег Ольжич, Л. Костенко та ін.). К. дотримувався принципу пере­кладу з вірша у вірш (із рядка в рядок) зі збереже­н­ням змісту та формал. особливостей першотвору. В окремих випадках використовував під­рядники, зроблені дружиною Л. Крюковою. У теорії літ-ри К. роз­вивав ідеї Б. Ярхо і В. Державина. Автор роз­відки «Новела як жанр» (Буенос-Айрес, 1958), під­ручників із віршо­знавства «Строфіка» (1967), «Фоніка» (1984), «Нарис компаративної метрики» (1985; усі — Мюнхен; усі три пере­ви­дано 1994 у Києві, «Нарис…» — під на­звою «Метрика»), під­ручника зі стилістики «Основи аналізи мовних форм» (Мюнхен; Ніжин, 1994, ч. 1 — «Лексика»; Мюнхен; К., 1995, ч. 2 — «Фігури і тропи»), праці з теорії літ. жанрів «Ґенерика і архітектоніка» (перед­мова І. Дзюби; К., 2005, кн. 1 — «Література европейського Середньовіч­чя»; К., 2008, кн. 2, ч. 1 — «Засади наукового літературо­знавства», ч. 2 — «Жанри нового письменства»). У цих моно­графіях — демонстрація невичерп. потенціалу традиц. інструментарію світ. літ-ри: пере­вірених віршових роз­мірів та строф, стиліст. фігур і тропів, класич. точної рими, архітектоніч. засобів, поет. та проз. жанрів. К. прагнув звільнити від стереотипів уявле­н­ня читачів і дослідників про творчість класиків укр. письменства (Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки). Ви­брані радіобесіди К. на літ.-мист. теми уві­йшли до кн. «150 вікон у світ: з бесід, транс­льованих по Радіо “Свобода”» (К., 2008). К. — один із провід. теоретиків укр. неокласицизму на Зх.: поділяв центральну для естетики неокласич. школи ідеалістич. концепцію Краси «як найвищого блага, як конкрет. артист. синтези Добра і Істини» (В. Державин), сповід­ував концепцію автономності мистецтва (за влас. ви­значе­н­ням, «його незалежности від соціяльних, політичних, кліматичних та всіляких інших умов»), плекав тяглість мист. традиції, проти­ставляючи поетів-традиціоналістів пред­ставникам постмодернізму з їхнім заперече­н­ням поперед. культур. на­дбань. Упорядник (разом із С. Гординським та Л. Крюковою) і автор перед­мови до «Хрестоматії української релігійної літератури» (Мюнхен; Лондон, 1988, кн. 1 — «Поезія»), упорядник і автор перед­мови до зб. «Італія в українській поезії» (Л., 1999). Автор перед­мов до зб. «Пізні вруна» Михайла Ореста (Мюнхен, 1965), антології «Українська муза» О. Коваленка (Буенос-Айрес, 1973, 2-е вид.), «Творів» Юрія Клена (Нью-Йорк, 1992, т. 1). Видав популярну роз­відку з мікології «Путівник для грибарів» у путівнику «З Києва до Качанівки через Ніжин» (К., 2011; укладений В. Я. Барановим).

Завантажити статтю