Кононча - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кононча

КО́НОНЧА – село Канівського району Черкаської області. Конончан. сільс. раді підпорядк. с. Гамарня. Зна­­ходиться на р. Рось та в гирлі її притоки Росави (бас. Дніпра), за 60 км від обл. центру, за 21 км від райцентру та за 25 км від залізнич. ст. Таганча. Пл. 1,6 км2. Насел. 462 особи (2001), переважно українці. Побл. К. виявлено поселення трипіл. (вис. не менше 50 м, пл. 150 × 50; першим розкопав 1901 В. Хвойка, пізніше досліджували: 1945 – Т. Пассек, 1970 – М. Бондар і Є. Максимов, 2003 – О. Шостик і Е. Овчинник) і черняхів. культур, кургани доби бронзи та скіф. періоду, 2 городища та курган. могильник кочівників 10–12 ст., Київ. Русі. За твердженням дослідників, давньорус. городище входило до Порос. оборон. сис­теми, остаточно збудов. 1032 Ярославом Мудрим. У підгір’ї від Дніпра до тер. ниніш. села тягнулося поселення Родня. К. впер­ше згадується у писем. джерелах 1510. За люстрацією 1616, село належало Київ. Пустинно-Микіл. монастирю, до якого воно перейшло за заповітом житомир. старости Богуша-Корецького. У серед. 17 ст. воно входило до складу Михайлів. сотні Канів. пол­ку, деякий час існувала Конончан. сотня. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмель­ницького. Побл. К. 25 липня 1669 відбулася сутичка між 10-тисяч. уряд. укр. військом (6 тис. сердюків, Черкас. полк Я. Голов­ченка та Канів. полк Я. Лизогуба), очолюваним гетьманом П. Дорошенком, і 35-тисяч. проти­уряд. військом (20 тис. крим. та­­тар, Уман., Торговиц., Кальниц., Корсун., Білоцерків. і Паволоц. полки), очолюваним П. Суховієм і Муратом Ґіреєм Джучидом. До­­рошенківці опинилися в дуже скрут. становищі, але до К. вчас­­но наспів гонець від турец. посла, який повідомив Мурата Ґірея Джучида про намір турец. султана Меґімеда Отомана взя­­ти під свій захист гетьмана П. До­рошенка. П. Суховій залишився без підтримки кримськотатар. війська та змушений був відступити до Умані (нині Черкас. обл.). 1740 нараховувалося 59 дворів, на поч. 1860-х рр. мешкало бл. 800 осіб. До земел. ре­форми 1861 навколишні землі належали князю Парчевському, який збудував тут винокурню, пивоварню та 2 цегельні. У серед. 19 ст. Рось прорізала нове русло, рівень води понизився. На звільнених землях Ф. Бугаєць заклав розсадник культур. і декор. дерев. Відтоді набуло роз­витку садівництво, озеленення сприяло закріпленню ярів і гір від Канева до К. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (кіль­кість встановлених жертв у К. і Гамарні – 187 осіб), зазнали сталін. репресій. 1925–30 – у складі Шевченків. округи, від 1932 – Київ., від 1954 – Черкас. обл. Від серпня 1941 до лютого 1944 – під нім.-фашист. окупацією. На фронтах 2-ї світ. війни загинуло 149 жит. 1979 у Гамарні закладено яблуневий «Сад космонавтів», перші 18 дерев посадила мати Ю. Гагаріна. Нині у К. – заг.-осв. школа; Будинок культури, б-ка; фельдшер.-акушер. пункт. Діє Свято-Микол. цер­ква УПЦ МП. Встановлено па­­м’ят­ник воїнам-односельчанам, які загинули під час 2-ї світ. війни.

Літ.: Канівський район: від витоків до сьогодення. К., 2008.

М. Й. Братаніч

Стаття оновлена: 2014