Конотоп Анатолій Вікторович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Конотоп Анатолій Вікторович

КОНОТО́П Анатолій Вікторович (28. 08. 1937, Харків) – музикознавець, педагог. Д-р мистецтвознавства (1995), проф. (1997). 3асл. діяч мист-в РФ (2002). Чл. СК РФ (1975). Закін. Львів. консер­ваторію (1961; кл. теорії музики Р. Сімовича, органа – В. Бакє­євої, С. Дайча) й аспірантуру при Моск. консерваторії (1974; кер. В. Протопопов). 1961–64 – викл. спец. муз. школи-інтерна­ту ім. С. Кру­шельницької й органіст Театру опери та балету ім. І. Фран­ка (обидва – Львів); 1964–70 – дир. Черкас. муз. уч-ща; 1970–75 (з перервою) – викл. Київ. консерваторії; 1975–85 – доц. каф. теорії музики Львів. консерваторії; 1985–2004 – пров. н. с. спец. сектору давньорус. мист-ва Ін-ту мистецтвознавства Мін-ва культури РФ (Мос­ква). Від 2004 – на творчій роботі. Наук. дослідж.: сх.-сло­в’ян. церк. спів 16–17 ст., зокрема транспозиція («мутація») церк. мелодій у ранній формі київ. нотації, спорідненість супрасл. й київ. наспівів; демествен. спів 16–17 ст. Обґрунтував необхідність прямого (без зміни звуковисотності партій) дешифрування пам’яток строчного співу, довів яскраво виражену дисонантність вертикалей у цьому виді співу, а також його зв’язок із фактурою нар. обряд. пісень. Відкриття факту виконання великого корпусу одно- і триголосих співів 16–17 ст. з ісоном (у перекл. з грец. – рівно, неперерв­но протягнений тон) дозволило К. переглянути шляхи розвитку сх.-слов’ян. монодій. мист-ва та пов’язати його з багатоголоссям як основою еволюції профес. музики. Також займається дешифруванням, реконструкцією й обробкою наспівів із монастир. рукописів 16–17 ст. (Су­­прасл., Кирило-Білозер., Соловец., Миколо-В’яжиц., Новоспас., Антонієво-Сійський монастирі). Автор викладу каноніч. текстів за взірцями традиц. мелодій. моделей. Протягом тривалого періоду співпрацює з кращими церк.-співочими колективами, завдяки чому давній репертуар відродився в богослужб. практиці багатьох монастирів і храмів, відбулися численні концерт­ні виступи, випущено серію ком­пакт-дисків «Співацькі святині Давньої Русі». Наспіви, реконструйов. К., звучать також у гастрол. виступах колективів у біль­шості країн Європи, Австралії, Японії, США.

Пр.: Древнейший памятник украин­ского нотолинейного письма – Супра­сльский ирмологион 1598–1601 гг. // Памятники культуры: Новые открытия. 1974. Мос­ква, 1975; Музыкально-па­­леографические особенности киевс­кой нотации (на материале одного­лос­ных рукописей XVI–XVII вв.) // Musica Antiqua Europae Orientalis. Bydgoszcz, 1986. Vol. 4, № 2; Ектения. Мос­ква, 1996 (спів­авт.); Трисвятое. Мос­ква, 1997 (спів­авт.); Канон «На распятие Господни и на плач Пресвятыя Бого­родицы» в многоголосном распеве конца ХVІІ века // Старовинна музика – сучас. погляд: Наук. вісн. Нац. муз. академії України. К., 2009. Вип. 88, ч. 2.

О. Ю. Шевчук

Стаття оновлена: 2014