Консенсус - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Консенсус

КОНСЕ́НСУС (від лат. consensus – згода, одно­стайність) – поняття практичної філософії, яке передбачає досяг­нення балансу інтере­сів у суспільстві на ґрунті універсального порозуміння щодо основних цінностей та етичних норм; збіг думок, досягнення згоди, прий­няття рішень зі складних питань учасниками нарад, конференцій шляхом обговорення та взаємних поступок. У політичній філо­со­фії К. є центр. темою теорії ідентичності, яка спирається на уявлення, що суперечності і роз­­маїття є руйнівними для сусп-ва. К. є також фундам. поняттям ко­­мунікативної філософії та етики дискурсу (К.-О. Апель, Д. Бьолер, Ю. Габермас, В. Кульман та ін.). Комунікативна філософія виходить із розрізнення К. і компромісу, а відповідно – теорії К. і теорії договір. досягнення компромісу. Теорії договору спрямовані на те, щоб дати відповідь на запитання, як за умов протилеж. інтересів можуть спів­відноситися стратегічні дії áкто­рів і бути таким чином реалізовані, щоб супротивники могли мотивувати свої дії узгодженими і обмеженими угодами інтересами. Теорії К. спрямовані не на з’ясування умов досягнення компромісу, а на пошук сенсу істини і обов’язковості, де аргу­ментатив. К. постає критерієм істини стверджувал. висловлювань та обґрунтування належніс. висловлювань та соц. (мо­­рал. і правових) норм. Розрізняють істин. (рац.) і хибний К. За умов істин. К., концепт якого є подальшим розвитком Кантового принципу універсалізації, критерієм істини та загальнозначущості етич. норм постає порозуміння не емпіричних, а принципово усіх можливих ро­­зумних (здатних до аргументації) суб’єктів; порозуміння дося­­гають завдяки «невимушеному примусу найвагомішого аргументу» (ідеал. дискурс, Ю. Габер­мас). Хибний К. ґрунтується на нерефлексов. підміні комунікатив. раціональності стратегіч. раціональністю (цілераціональністю), пов’я­зується з ідеол. (дог­мат.) системою цінностей. Термін «хибний К.» – комунікативна реконструкція поняття «хибна свідомість» К. Маркса.

Літ.: J. Habermas. Theorie des kommu­nikativen Handelns. Frankfurt am Main, 1981. Bd. 1, 2; D. Böhler, B. Räme. Kon­sens // Historisches Wörterbuch der Rhe­torik. Tübingen, 1998. Bd. 4; Єрмолен­ко А. М. Комунікативна практична філо­софія: Підруч. К., 1999; Ґронке Г. Сокра­тичний діалог. Дискурсивна етика як суспільна етика відповідальності і її діалогічна практика / Пер. з нім. // Цін­­ності громадян. сусп-ва і морал. вибір: укр. досвід. К., 2006; Апель К.-О. Дис­­курс і відповідальність: проблема пе­­реходу до постконвенціональної мо­­ралі / Пер. з нім. К., 2009; D. Böhler. Zu­­kunftsverantwortung in globalen Perspek­tive. Zur Aktualität von Hans Jonas und der Diskursethik. Bad Homburg, 2009; Єрмоленко А. М. Соціальна етика та екологія. Гідність людини – шанування природи. К., 2010.

А. М. Єрмоленко

Стаття оновлена: 2014