Консерватизм
Визначення і загальна характеристика
КОНСЕРВАТИ́ЗМ (франц. conservatisme, від лат. conservо — зберігаю, охороняю) — політичне вчення та соціально-політична течія, що орієнтуються на збереження історичних традицій, форм і принципів суспільного та політичного устрою, а також на протидію радикальним реформам та обережне ставлення до будь-яких змін взагалі. Заперечує дієвість революцій, акцентуючи увагу на ефективності еволюційного поступу. Природа і зміст консерватизму залежать від конкретного суспільства й середовища, що часто зумовлює протилежне змістове навантаження, охоплене одним терміном. Консерватизм представлений численними політичними партіями, рухами, течіями тощо.
Виникнення класичного консерватизму
Класичний консерватизм виник як реакція на Велику французьку революцію кінця 18 ст., ідеї Просвітництва та індустріалізацію. Класичним носієм консервативної політичної ідеології є Консервативна партія Великої Британії. Термін «консерватизм» запровадив у науковий обіг 1815 року французький політичний діяч і письменник Франсуа-Рене де Шатобріан. Основні його положення сформульовано також у працях Едмунда Берка, Жозефа де Местра та Луї де Бональда.
Світогляд консерватизму ґрунтується на переконанні у слабкості й вразливості людини, її гріховній сутності та обмеженості розуму. Будь-які радикальні перетворення розглядаються як насильство над природними законами розвитку суспільства. Оскільки людина ризикує зруйнувати духовні засади світового устрою, вона не повинна братися за непосильне завдання перетворення світу. Ідеологія консерватизму спрямована на приведення індивідуалістично-свавільних інтересів особи у відповідність до потреб спільноти, членом якої вона є, а політичних принципів — до звичаїв і національних традицій. Будь-яка суспільна традиція має перевагу над теоретичною схемою, якою б досконалою вона не видавалася.
Традиції та представники консерватизму
Консерватизм орієнтує на збереження традиційних правових норм та ієрархії влади і розглядає наявний соціальний устрій як найкращий з усіх можливих. Однією із засад консерватизму є обстоювання суспільної рівноваги. Серед представників української консервативної думки — Пантелеймон Куліш, Яків Головацький, В’ячеслав Липинський, Станіслав Томашівський, Андрей Шептицький.
Неоконсерватизм
Неоконсерватизм, який виник у другій половині 20 ст., відкинув найрадикальніші постулати традиційного консерватизму. Завдяки цьому він набув поширення у низці розвинених країн світу. Для сучасного консерватизму характерні поєднання традиції та новаторства, відмова від соціальних потрясінь, орієнтація на еволюційні, поступові та виважені соціальні зміни. Він спрямований на збереження звичних людських цінностей і норм життя, заперечення провідної ролі держави у розвитку суспільства, а також органічне поєднання поваги до свободи кожного індивіда із захистом релігії, сім’ї, закону та порядку.
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
