Комітат

КОМІТА́Т (від лат. comitatus — округ, граф­ство). Комітат. адм.-тер. система була поширена на укр. етніч. землях Закарпаття у період, коли вони входили до складу Угорщи­ни. На укр.-рус. теренах Серед. Потисся К. створ. у 12 ст., а у Верх. Потиссі — у 13 — на поч. 14 т. Так, 1202 засн. Списький, 1214 — Земплин. і Ужан., 1263 — Берез., 1303 — Мараморос. К. Простори укр. етноістор. Закарпаття наприкінці 18 — на поч. 19 ст. майже повністю збігалися з Верх. По­тис­сям і займали пл. 50 тис. км². До його складу входили Ма­ра­мо­рос., Угочан., Берез., Ужан., Земп­лин., Спис., Шарис., Абуй­торнян., Сатмар., Саболч., Гемер. і Боршод. К. тогочас. Угорщини. 1810 у Гемер., Боршод., Саболч. і Сат­мар. К. проживало ще 49,2 тис. україномов. осіб, а наприкінці 1930-х рр. — лише від 3 до 5 тис. українців-русинів. На серед. 19 ст. до територій з переважаючим укр.-русин. насел. належали ли­ше Мараморос., Угочан., Берез., Ужан., Земплин. і Шарис. К. пл. 28,4 тис. км². Напередодні 1-ї світової війни майже повністю українсь­кими були тільки Мараморос., Угочан., Берез., Ужан. К. пл. 17,9 тис. км². Протягом 2-ї пол. 19 — на поч. 20 ст. мадяризація і словакізація українців-русинів спричинили скорочення терито­рії укр. етноістор. Закарпаття до 22,3 тис. км². У результаті розпаду Австро-Угорщини та рішень Міжнар. конф. у Сен-Жермені (Франція) від 10 вересня 1919 більша частина укр. етноістор. Закарпаття під назвою Підкарпат. Русь, площа 12,6 тис. км², уві­йшла до складу новоствор. держави Чехо-Словаччина. Відповід­но до жупного закону від 20 лю­того 1920 у тодіш. Підкарпат. Русі засн. Ужгород., Мукачів., Берегів., Великоберезнян. та Марамороську (з центром у с. Великий Бичків, нині смт Рахів. р-ну Закарп. обл.; згодом перейменовано на Солотвинську) жупи. Того ж року Солотвин. жупу об’єд­нали з Севлюською, 1924 — Бере­гівську з Мукачівською. 1926 всі жупи Підкарпат. Русі чехо-словац. влада об’єднала в одну — Му­качівську. 1928 у Чехо-Словаччині проведено адм.-тер. рефор­му, в результаті якої жупи ліквідовано, а замість них створ. окру­ги.

Завантажити статтю