Комітети незаможних селян - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Комітети незаможних селян

КОМІТЕ́ТИ НЕЗАМО́ЖНИХ СЕЛЯ́Н – організації бідняцьких верств селянства в УСРР. Скорочена назва – комнезами. Юридично оформлені законом ВУЦВК від 9 травня 1920. Спец. інструк­цією НКВС УСРР від 6 червня 1920 право вступу до К. н. с. надано селянам, земел. наділ яких не перевищував 3 десятини. Разом із чекіст. осередками (див. ВУЧК–ДПУ) вони утворили специфіч. різновид рад. влади, конт­рольов. парт. ком-тами КП(б)У спочатку на повіт., а після адм.-територ. реформи 1923 – рай. рівнях. За допомогою К. н. с. парт. апарат реалізовував на селі політику «розкуркулення», лікві­дації «політ. бандитизму», вилучення у селян хліба (див. Голод 1921–23, Голодомор 1932–33). Від весни 1918 РКП(б) почала будувати на підвлад. тер. комуніст. систему вироб-ва і розподілу. Для цієї системи існуюче в країні селянство вияви­лося «чужорід. елементом» – т. зв. дрібною буржуазією, тому виникла необхідність змінити його соц. природу. Однак не маючи на той час змоги зробити це, РКП(б) обмежувалася тим, що не допускала існування специфічно сільс. самовряд. орг-цій. Вона вимушено зробила виняток лише для рад селян. депутатів, без яких у сільс. місцевості не існувало б влади рад. органів – основи, на якій трима­лася диктатура більшовиків. Для збереження підконтрольності рад. влади на селі потрібно було нейтралізувати потенц. загрозу з боку обраних селянами депутатів. Тому більшовики практикували політику розколювання села за майновою ознакою, надавали штучні переваги пролетаризов. верствам, маніпулюва­ли з нормами представництва у виборах до рад, запровадили багатоступ. принцип їхньої побудови, нещадно боролися з партіями селян. походження, які претендували на представниц­тво інтересів селянства. Усе це допомагало їм тримати ситуацію під контролем. Однак у сільс. місцевості УСРР, де позиції біль­шовиків залишалися особливо слабкими, маніпуляції з формуванням потріб. складу рад наражалися на істотні труднощі. Саме через це В. Ленін у лютому 1920 порадив нар. комісаро­ві землеробства УСРР Д. Мануїльському спиратися у продроз­верстці на ради, утворені тільки з бідноти та середняків-незаможників. Але голова РНК УСРР Х. Раковський зробив ставку не на ради, склад яких більшовики не могли повністю регулювати, а на К. н. с., що дублювали функції рад. У складі К. н. с. були також нові середняки, які отримали землю від держави і своєю працею довели лояльність політ. режимові; проте перевагу надавали деклас. бідноті, що здебільшого не мала інте­ресів, пов’язаних із с. госп-вом.

Заручившись підтримкою в ЦК РКП(б), Х. Раковський і голова ВУЦВК Г. Петровський домогли­ся прийняття ВУЦВК закону від 13 квітня 1921, яким К. н. с. оголошено орг-ціями держ. зна­­чення. Закон офіційно закріплю­вав за ними повноваження, раніше відібрані в сільс. рад явочним порядком. У рад. історіогра­фії побутувала теза, що К. н. с. представляли інте­ре­си бідноти і середнього селянства. Таке твердження (висновок із офіц. гасла РКП(б) про союз із середняком) – цілком логічне для більшов. пропаганди. Насправді одразу ж після виникнення К. н. с. їх почали звільняти від недостатньо актив. середняків, а масова кампанія чистки відбулася восени 1921 (К. н. с. втратили половину складу). У травні 1922 питання про К. н. с. розглянув пленум ЦК КП(б)У. В його документах зафіксов. соц. склад К. н. с. на той час (у тис. осіб): наймити – 65,4, безземел. – 111,8, малоземел. селяни – 267,7, трьохдесятинники – 111,3, середняки – 74,5. Після чисток кількість середняків у К. н. с. становила лише десяту частину їхнього складу. З поч. проведення РКП(б) політики НЕПу знову постало питання про місце в системі рад. влади чужорід. їй К. н. с. Спочатку ЦК КП(б)У, зважаючи на те, що в умовах утвердження ринк. засад у взаємовідносинах села з містом влада всіляко обмежувала само­врядування сільс. насел., оскіль­ки за таким самоврядуванням більшовики небезпідставно вба­чали «петлюрівщину» (потяг до незалежності), підтвердив доцільність існування К. н. с. як орг-цій держ. значення та рекомендував парт. орг-ції респ. спиратися на них. Але невдовзі Х. Раковського усунули з посади голови РНК УСРР і питання про політику щодо К. н. с. залишилося актуальним. Х. Раковський після звільнення написав листа до чл. ЦК і Центр. конт­рол. комісії РКП(б), в якому, зокрема захищав К. н. с. Він опротестував ухвалену за пропозицією Г. Зінов’єва постанову пленуму ЦК РКП(б) від 4 липня 1923, згідно з якою політбюро ЦК РКП(б) доручено в погодженні з ЦК КП(б)У здійснити ретел. обстеження К. н. с. і доповісти про наслідки на одному з найближчих пленумів ЦК РКП(б).

Обстеження, на думку Х. Раков­ського, могло негативно позначи­тися на авторитеті партії серед сільс. бідноти. Ліквідац. настрої стосовно К. н. с., що існували в респ. парт. орг-ції, пояснювалися в листі нерозумінням суті НЕПу. Х. Раковський солідаризувався з переваж. більшістю кер. РКП(б), які прагнули відновлення комуніст. штурму. Він вважав, що екон. стабілізація, досягнута завдяки держ. підтримці селян-власників, справа другорядна. Приховано або відкрито такі погляди поділяла більшість чл. ЦК РКП(б). Тому лист Х. Раковського у частині, присвяч. К. н. с., справив відповідне враження. Парт. центр відмовився від втручання в укр. справу про К. н. с. і передав її на розгляд ЦК КП(б)У. У жовтні 1923 на пленумі ЦК КП(б)У доповідь про К. н. с. зробив Г. Петровський. Він охарактеризував їх як міцну політ. рад. орг-цію, через яку й надалі партія повинна здійснювати свій вплив на селянство. Натомість 1-й секр. ЦК КП(б)У Е. Квірінг і нар. комісар земел. справ І. Клименко заявили про необхідність скоротити кількість незаможників й орієнтуватися на міцного господаря, а отже – ліквідувати К. н. с. Більшість чл. ЦК КП(б)У підтримала Г. Петровського. Декретом ВУЦВК від 5 грудня 1923 «Про пільги, права і обо­в’язки незаможних селян» підтверджено статус К. н. с. як орг-цій держ. значення. Навесні 1924 13-й з’їзд РКП(б) оцінив роботу К. н. с. досить стримано та у прихов. формі радив парт. орг-ції УСРР повернутися до питання про доцільність їхнього існування у структурі влади. Від квітня 1925, коли ген. секр. ЦК КП(б)У став Л. Каганович, розмови про специфічність укр. умов припинилися (він прибув в УСРР саме з метою викорінення будь-якої специфіки). У липні 1925 черг. пленум ЦК КП(б)У перетворив К. н. с. із орг-цій держ. значення в орг-ції виключно громад. (звільнив їх від адм.-госп. функцій, наданих юри­дично або наявних у них фактично). Це рішення зафіксов. у декреті ВУЦВК і РНК УСРР від 16 листопада 1925. Позбавлені адм. функцій, К. н. с. продовжували існувати за інерцією, але їхнє значення у житті селянства поступово зійшло нанівець. Ос­танній спалах активності К. н. с. припав на зиму 1932–33 – терор голодом за інструкціями з Москви здійснювали саме вони. 8 березня 1933 ВУЦВК ухва­лив постанову про ліквідацію К. н. с.

Літ.: Ижевский В. Краткая история Комитетов незаможных селян на Украи­не. Х., 1925; Ремнев М. Деятельность комитетов незаможных селян на Украи­не в 1920 году // Вопр. истории. 1954. № 4; Радянське будівництво на Україні в роки громадянської війни (1919–1920): Зб. док. і мат. К., 1957; Колективізація і голод на Україні. 1929–1933: Зб. док. і мат. К., 1993; Кульчицький С. Кому­нізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1929). К., 1999; Історія українського се­­лянства: Нариси в 2-х т. К., 2006.

С. В. Кульчицький

Стаття оновлена: 2014