Конденсаційна електростанція
КОНДЕНСАЦІ́ЙНА ЕЛЕКТРОСТА́НЦІЯ — теплова паротурбінна електростанція, де рух електричному генератору надає конденсаційна турбіна. К. е. — осн. вид потуж. теплових електростанцій. На відміну від теплоелектроцентралей К. е. виробляє лише електроенергію. Їх розміщують, зазвичай, у місцях найбільшого споживання електроенергії, у р-нах видобутку палива та побл. водних джерел (для охолодження конденсаторів). На К. е. використовують орган. паливо (переважно вугілля різних сортів, газ, мазут тощо). Тепло, отримане під час спалювання палива у парогенераторі, перетворює воду в пару, яка потрапляє у конденсац. турбіну. Внутр. енергія пари перетворюється в турбіні у мех., а потім електр. генератором в електроенергію. Відпрацьована пара відводиться у конденсатор, звідки конденсат подається знову у парогенератор. Так створюється замкнений пароводяний тракт. Підведення тепла до води і водяної пари у парогенераторі і відведення тепла в конденсаторі турбіни відбуваються при постій. тиску. Для конденсації відпрацьованої пари у конденсатори турбіни подається значна кількість води (бл. 10 м3/сек. для турбін потуж. 300 МВт з т-рою 3–35 °С). К. е. є осн. джерелом електроенергії у більшості пром. країн світу (їхня частка в СРСР становила 2/3 заг. потужності всіх електростанцій країни). У рад. часи їх також називали держ. рай. електростанціями (ДРЕС), які у серед. 1990-х рр. в Україні перейм. у ТЕСи. К. е. відзначаються високим ступенем автоматизації виробництва.
Особл. типом є конденсац. АЕС, де використовують ядерне пальне. У них блочна структура — парогенератор (реактор)–турбіна–генератор–трансформатор, великі одиничні потужності (до 1200 МВт на ДРЕС і 1500 МВт на АЕС). Перші К. е., обладнані паровими машинами, зʼявилися у 1880-х рр. На поч. 20 ст. їх почали оснащувати паровими турбінами. 1913 у Рос. імперії потуж. усіх К. е. становила 1,1 ГВт. Буд-во потуж. К. е. (ДРЕС) почалося відповідно до плану ГОЕЛРО, першими введено в експлуатацію порівняно невеликі Каширську (1922), Шатурську (1925; обидві — Моск. обл.) та Штерівську (1926; перша в Україні рай. теплова електростанція, розташ. у м. Міусинськ Луган. обл.; 1983 ліквідована). 1972 потуж. К. е. в СРСР становила вже 95 ГВт. Потуж. найбільших К. е. до 1973 досягла 2,4–2,5 ГВт. На поч. 1970-х рр. створ. одновальні турбоагрегати потуж. 1200 МВт. За кордоном найбільші турбоагрегати (двовальні) потуж. 1300 МВт встановлено 1972–73 на К. е. Камберленд (США). 1980 в СРСР налічувалося понад 20 К. е. потуж. понад 2000 МВт, серед них в Україні, які діють і нині, — Бурштинська теплова електростанція, Запорізька теплова електростанція, Зміївська теплова електростанція, Луганська теплова електростанція, Старобешівська теплова електростанція та ін. Осн. тех.-екон. вимоги до К. е. — висока надійність, маневреність і економічність. Вимога високої надійності і маневреності обумовлена тим, що вироблену станцією електроенергію необхідно використати відразу ж; тобто К. е. повинна виробляти стільки електроенергії, скільки необхідно її споживачам у певний момент. Частина електроенергії, що виробляється, споживається допоміж. устаткуванням станції (насосами, вентиляторами тощо), яке розміщують у гол. корпусі. Витрата електроенергії на власні потреби пиловугіл. К. е. становить бл. 7 %, газомазут. — бл. 5 %. Коефіцієнт корис. дії К. е. становить прибл. 0,4.
Рекомендована література
Завантажити статтю
