КОНДРА́ТЬЄВ Микола Дмитрович (Кондратьев Николай Дмитриевич; 04(16). 03. 1892, с. Галуєвська Ко­стром. губ., нині Іванов. обл., РФ — 17. 09. 1938, полігон «Комунарка», Моск. обл.) — російсь­­кий економіст, статист, громадсько-політичний діяч. З 13-ти р. почав за­йматися рев. діяльністю (був есером), за що його виключили з церк.-вчител. семінарії та на кілька місяців заарештували. Потім навч. в Уман. училищі землеробства та садівництва (нині Черкас. обл.; 1907–08) та ін. серед. навч. закладах Рос. імперії. Закін. екон. від­діл. юрид. факультету С.-Петербур. університету (1915), де був залиш. на каф. політ. економії для під­готовки до професор. зва­н­ня. Як майбут. фахівця світ. рівня у студент. роки його сформували уродженці Укра­­їни — економіст, ви­знач. діяч укр. нац.-визв. руху М. Туган-Барановський, історик О. Лаппо-Данилевський і соціолог М. Ковалевський, а також польс. пра­­во­знавець, соціолог Л. Петражицький. Однак найбільше впли­­нув на подальшу долю К. саме М. Туган-Барановський, який за­­цікавив його про­блемами екон. роз­витку. У подальшому успішно роз­вивав ідеї вчителя, якого у своїй кн. «Михаил Иванович Туган-Барановский» (Петро­град, 1923) на­звав фундатором рос. екон. науки європ. рівня.

Тривалий час ще з юнац. років товаришував з амер. соціологом і культурологом П. Сорокіним. 1917 — секр. О. Керенського зі справ с. господарства, заст. міністра продовольства остан. Тимчас. уряду. Від 1918 — у Москві. 1919 ви­йшов з Партії соціалістів-революціонерів і від­тоді політ. діяльністю не за­ймався. 1918–19 — у Моск. гірн. університеті, екон. від­ділі Нар. банку та в правлін­ні Центр. товариства льоно­знавців; 1919–20 — у Кооп. ін­ституті; 1920–28 — засн. і дир. Конʼюктур. ін­ституту при Наркоматі фінансів СРСР, проф. Тимірязєв. с.-г. академії та нач. Упр. економіки і планува­н­ня с. господарства Наркомату землероб­­ства РРФСР. 1920 і 1922 заарештовували з політ. мотивів, однак звільняли через від­сутність складу злочину. 1928 «кондратьєвщина» була оголошена капіталіст. ідеологією. 1930 знову заарешт., 1932 у «справі Труд. селян. партії» засудж. до 8-ми р. тюрем. увʼязне­н­ня. Покара­н­ня від­бував у Бутир. тюрмі (1930–32) та Суздал. політізоляторі (1932–38), де продовжував писати праці. 17 вересня 1938 замість звільне­н­ня засудж. до страти, того ж дня роз­стріляний. Двічі реабіліт.: 1963 (за вироком 1938) і 1987 (за «справою Труд. селян. партії»).

Активно про­­пагував соціалізацію землі, яка полягала у зрівнювал. сі­­мейно-труд. користуван­ні нею; виділяв особисту, общин­ну та артільну форми землекористува­н­ня, вибір якої мав здійснюватися на місцях самими селянами. 1922 висунув, а 1926 під час дис­кусії в наук. колах у знач. мірі об­ґрунтував ідею існува­н­ня великих циклів екон. конʼюкту­­ри (цикли К.), яка отримала згодом світ. ви­зна­н­ня. Одним з перших заклав основи теорії екон. динаміки та статист.-ймо­­вірніс. під­ходу до її ви­вчен­н­ня, а також за­пропонував двохсекторну модель екон. зро­ста­н­ня. Він був особисто зна­йомий або пере­писувався з найвидатніши­­ми економістами в світі. За твердже­н­ням дослідників, вчен­­ня К. щодо цикліч. процесів в економіці витікають з ідей В. Вер­­надського щодо циклічності світ. історії, які на еміграції роз­вину­­ли його син Дж. Вернадський і П. Савицький. Член низки авторитет. між­нар. організацій. За рішен­­ням ЮНЕСКО, 1992 від­значався у всьому світі як рік його па­­мʼяті. 1992 створ. Між­нар. фонд К., 1999 — Між­нар. ін­ститут Соро­­кі­­на–К.