Конєв Іван Степанович

КО́НЄВ Іван Степанович (16(28). 12. 1897, с. Лодейно, нині Кіров. обл., РФ — 21. 05. 1973, Москва) — радянський військовий діяч. Маршал Рад. Союзу (1944). Дві­чі Герой Радянського Союзу (1944, 1945). Герой Чехословач­чини (1970) та Монголії (1971). Найвищий рад. військ. орден «Пере­мога» (1945). Учасник 1-ї світової вій­ни. 1918 вступив до більшов. партії, від­тоді — у Червоній армії: комісар бронепо­їзда, стрілец. бригади, дивізії, штабу Нар.-рев. армії Далекосх. республіки. Брав участь у придушен­ні Крон­штадт. пов­ста­н­ня 1921. Закін. Військ. академію ім. М. Фрунзе (1934). Був командиром дивізії, кор­пусу, армії; від 1940 — командувач Забайкал., від січня 1941 — Пн.-Кавказ. військ. округів. Після нападу Німеч­чини на СРСР командував військами Зх., Калінін., Пн.-Зх., Степ., 1-го і 2-го Укр. фронтів, які брали участь у визволен­ні Харкова, Полтави, форсуван­ні Дні­пра, звільнен­ні Прав­обереж. України. Від­значився під час проведе­н­ня Корсунь-Шевченків., Уман.-Ботошан., Львів.-Сандомир., Берлін. і Праз. операцій. 1945–46 — головнокомандувач Центр. групи рад. військ на тер. Австрії; 1946–50 — головнокомандувач Сухопут. військ; 1951–55 — командувач Прикарп. військ. округу; 1955–60 — 1-й заст. міністра оборони; водночас від 1955 — головноко­мандувач обʼ­єд­наних ЗС країн Варшав. договору (1956 керував придуше­н­ням антирад. пов­ста­н­ня в Угорщині); 1961–62 — групи рад. військ у Німеч­чині. Від 1962 — у групі ген. ін­спекторів Міністерства оборони СРСР. Автор кн. спогадів «Сорок пятый» (1970), «Записки командующего фронтом» (1972; 1985; 2002; обидві — Москва). Його імʼям на­­­звано вулиці у Москві, Донець­ку, Києві, Харкові, Полтаві, Черкасах, Кірово­граді та ін. містах. Прах К. роз­міщено у Кремлів. стіні на Красній площі.

Завантажити статтю