>
КОНОВА́ЛЕЦЬ
Євген Михайлович (псевд.: Віра, Валентин, Вірленко, Вірський, Дід, Дідько, Дядько, Мудрий, Святослав; 14. 06. 1891, с. Зашків, нині Жовків. р-ну Львів. обл. – 23. 05. 1938, м. Роттердам, Нідерланди) – військовий і політичний діяч. Брат М. Коновальця. 1901–09 навч. в Академ. укр. г-зії у Львові, від 1909 – на юрид. ф-ті Львів. ун-ту. 1913 став чл. гол. управи Укр. студент. союзу та вступив до Укр. нац.-демократ. партії (очолював 4-у секцію). Учасник 1-го (1909) та 2-го (1913) всеукр. студент. з’їздів, де познайомився з Д. Донцовим. З поч. 1-ї світ. війни мобілізов. до австро-угор. війська. У червні 1915 під час боїв на г. Маківка потрапив у рос. полон. Перебував у таборі для військовополонених у м. Царицин (нині Волгоград, РФ). Разом із ін. старшинами вів пропагандист. й організац. роботу серед полонених. У вересні 1917 втік з табору і переїхав до Києва. Сформував і увійшов до складу Галицько-Буковин. куреня Січових стрільців (у січні 1918 обраний його ком-ром та головою стрілец. ради), одним із завдань якого була охорона УЦР. У січні–лютому 1918 брав участь у придушенні більшов. повстання в Києві. На поч. березня 1918 новосформов. Полк Січових стрільців під командуванням К. разом із Запороз. корпусом та Гайдамац. кошем Слобід. України С. Петлюри звільнили Київ від більшов. окупації. Після гетьман. перевороту полк К. роззброєно і розформовано. Наприкінці серпня 1918 він з дозволу гетьмана П. Скоропадського розпочав формування у Білій Церкві Окремого загону Січових стрільців (згодом – Осадний корпус). У листопаді 1918 у ході антигетьман. повстання Січові стрільці розгромили гетьман. війська побл. с. Мотовилівка (нині Фастів. р-ну Київ. обл.). Відтоді командував дивізією, корпусом і групою Січових стрільців у боях із більшов. і денікін. військами.
Після виходу зі складу Директорії УНР В. Винниченка К. розглядали як канд. у чл. Директорії. Невдачі на фронтах змусили уряд УНР 6 грудня 1919 ухвалити рішення про розпуск регуляр. армії і перехід до партизан. боротьби, тому К. розформував свої підрозділи. Перебував у польс. таборі для військовополонених у Луцьку, навесні 1920 переїхав до Чехо-Словаччини. У серпні 1920 за безпосеред. участі К. із окремих груп колиш. Cічових стрільців (з метою збереження військ. кадрів укр. армії) створ. УВО, яку він очолив. З часом УВО гол. увагу зосередила на боротьбі з польс. владою на зх.-укр. землях. Мешкав у Львові, 1922 через загрозу арешту виїхав за кордон. Проживав у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії, Італії. Ідеологія укр. націоналізму, що набирала знач. поширення, вимагала організац. оформлення нового руху. Тому 1927 на 1-й конф. укр. націоналістів організовано Провід укр. націоналістів, 1929 на 1-му конгресі укр. націоналістів – ОУН на чолі з К. (первісно розглядав її як політ. рух, з легал. політ виявом і підпіл. складовою). Гол. завданням визначено боротьбу за відродження держ. незалежності України легал. і нелегал. методами. Наприкінці 1920-х – на поч. 1930-х рр. К., організаційно зміцнивши УВО й ОУН, встановив контакти з політ. колами Німеччини, Великої Британії, Литви, Іспанії, Італії; організував укр. інформ. службу в багатьох політ. центрах Європи; залучив до співпраці в ОУН широкі кола укр. еміграції.
Під його кер-вом створ. мережу ОУН на зх.-укр. землях, яка проникала і на тер. УРСР, осередки ОУН або споріднених орг-цій у Франції, Німеччині, Чехо-Словаччині, Швейцарії, Бельгії. З ініціативи К. засн. Укр. стрілец. громаду (США), на базі якої згодом постала Орг-ція держ. визволення України, й Укр. нац. об’єднання (Канада); для підготовки до майбут. зброй. боротьби сформовано військ. штаб і укомплектовано школи з підготовки старшин. кадрів для укр. армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії. Розробляв теор. проблеми розвитку ідеології націоналізму, відповідні публікації вміщував у націоналіст. пресі («Сурма», «Український націоналіст» та ін.). Автор кн. «Причинки до історії української революції» (Прага, 1928). Діяльність К. на чолі ОУН знаходила підтримку в молоді, хоча він застерігав від надмір. захоплення підпіл. і терорист. діяльністю й тоталітар. практиками. Водночас намагався поширювати вплив ОУН на легал. укр. життя, винести питання про голодомор 1932–33 в УСРР, нац. утиски українців у Галичині, на Буковині та Волині на розгляд Ліги Націй. Враховуючи зростаючий вплив ОУН, рад. кер-во прийняло рішення про ліквідацію К. За версією, оприлюдненою КДБ, він загинув унаслідок терорист. акту, здійсненого агентом рад. спецслужб, хоча існують й ін. версії. У рідному селі (діє також його музей), м. Жовква та с. Старі Кути (Косів р-ну Івано-Фр. обл.) К. встановлено пам’ятники, у Києві, Львові, Івано-Франківську – мемор. дошки.
Літ.: Мартинець В. Українське підпілля: Від УВО до ОУН: Спогади й мат. до передісторії та історії укр. організов. націоналізму. Вінніпеґ, 1949; Кутько Я. Пекельна машина в Роттердамі. Ч. 1–3. Нью-Йорк, 1952–53; Мірчук П. Євген Коновалець. Торонто, 1958; R. Torzecki. Kwestia ukrainska w polityce III Rzeszy (1933–45). Warszawa, 1972; Євген Коновалець та його доба. Мюнхен, 1974; Онацький Є. Шляхом на Роттердам. Буенос-Айрес, 1983; R. Wysocki. Organizacja Ukraińskich Nacjonalistów w Polsce w latach 1929–1939. Geneza. Struktura. Program. Ideologia. Lublin, 2003; Документи й матеріали з історії Організації Українських Націоналістів. К., 2005. Т. 1; 2007. Т. 2, ч. 2; 2010. Т. 2. ч. 1; Конгрес Українських Націоналістів 1929 р.: Док. і мат. Л., 2006; Былинин В. К., Коротаев В. И. Портрет лидера ОУН в интерьере иностранных разведок. По материалам АП РФ, ГАРФ, РГВА и ЦА ФСБ РФ // Тр. Об-ва изучения истории отечествен. спецслужб. Москва, 2006; Кучерук О. Євген Коновалець. 1891–1938. К., 2008.
О. С. Кучерук
Покликання на статтю
О. С. Кучерук
. Коновалець Євген Михайлович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=4876 (дата звернення: 14.04.2021)