КОНОЗЕ́НКО Іван Дмитрович (09(22). 08. 1907, м-ко Генічеськ Мелітоп. пов. Таврій. губ., нині місто Хер­­сон. обл. – 22. 05. 1997, Київ) – фізик. Канд. фіз.-мат. (1939), д-р тех. (1960) н. Закін. Одес. ун-т (1935), де відтоді працював. 1938–41 – зав. каф. Вінн. пед. ін-ту; 1941–44 – заст. дир., дир. Мелекес. вчит. ін-ту (нині м. Ди­­мит­ровград Ульянов. обл., РФ); 1950–51 – декан фіз.-мат. ф-ту Чернів. ун-ту; 1951–70 – в Ін-ті фізики АН УРСР (Київ), де організував та очолював від 1959 відділ радіац. фізики, з яким 1970 перевед. до новоствор. Ін-ту ядер. дослідж. АН УРСР: від 1978 – наук. консультант. Наук. дослідж. присвяч. питанням фізики напівпровідник. матеріалів (селенідів, сульфідів, телуридів), розробленню на їх основі високочутливих приймачів променевої енергії – болометрів. Започаткував новий наук. напрям з вивчення впливу іонізуючого випромінювання на про­цеси кристалізації твердих тіл. Розробляв також методи підвищення радіац. стійкості напівпровідник. матеріалів і приладів для косміч. дослідж.

Пр.: Физика тонких слоев полупроводников и металлов // УФН. 1954. Т. 52, вып. 4; Полупроводниковые бо­­лометры // Там само. 1955. Т. 56, вып. 2; Исследование суб­структуры монокри­сталлов алюминия, выращеных под γ-облучением // Кри­­сталлография. 1971. Т. 15, № 5 (спів­авт.); Радиационные эффекты в кремнии. К., 1974 (спів­авт.); Радіаційні ефекти у твердих тілах // Вісн. АН УРСР. 1974. № 12.

М. І. Старчик