Конституційне право - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Конституційне право

КОНСТИТУЦІ́ЙНЕ ПРА́ВО – провідна галузь національного права, що охоплює сукупність правових норм, якими врегульовано найважливіші суспільні відносини, пов’язані з організа­цією державної влади (відносини владарювання) та основами взаємин особи і держави. Окрім галузі права, цей термін позначає також відповідну науку та навч. дисципліну. Предметом галузі К. п. є відносини політ. характеру, що виникають у сфе­рі держ. владарювання. Регламентуючи права і свободи людини і громадянина, норми К. п. обмежують державу в її діяльності, встановлюють не тільки зміст і спрямованість цієї діяльності, а й межі держ. владарювання. К. п. має своєрідне установче значення: окреслює низку заг. принципів (верховенство права, правова держава та ін.) і декларує їхній універсал. харак­тер для усієї правової системи. Норми К. п. відображають положення про нац. і держ. суверенітет, держ. тер., громадянство, права та свободи людини і громадянина. Провідну роль К. п. у нац. системах права відображає також характер його форм або джерел, осн. серед яких – конституція і закони. Рівень підзакон. нормативно-пра­вових актів загалом не характер. для конституц.-правового регулювання, хоча деякі з них, насамперед акти глави держави й уряду, іноді виконують відповідну роль. Відмінність у назвах галузі у різних країнах світу (К. п. або держ. право) спричинена різними підходами у політико-правовій теорії. Термін «К. п.» використовують у тих державах, де вихідними визначено ідеї природ. права, кон­ституціо­налізму, демократії (Ве­­лика Британія, США, Франція); термін «держ. право» – у країнах, де, незважаючи на найвище місце Конституції в системі нормативно-правових актів і наяв. дієвий механізм її реалізації, наголошено на ідеї примату держави (Німеччина) або Конституція має формал. (номінал.) характер і не виконує функцій обмеження держ. влади та гарантування прав і свобод людини та громадянина. Нині такі відмінності досить умовні, а термін «К. п.» значно об’ємні­ший і точніший для держав, у яких конституція є гол. джерелом галузі. Проблематика К. п. як науки ширша, ніж як галузі права, оскільки вона зумовлює розроблення теор. положень, пов’язаних зі змістом галузі, формуванням понятій. апарату. Важливими завданнями науки К. п. є аналіз практики відповід. нормозастосування, дослідж. проблем ефективності конституц. регулювання тощо.

Літ.: Федоренко В. Л. Система конституційного права України: теоретико-методологічні аспекти. 2009; Кру­сян А. Р. Сучасний український конституціоналізм. 2010; Джерела конституційного права України. 2010 (усі – Київ).

С. В. Різник

Стаття оновлена: 2014