Конституція людини - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Конституція людини

КОНСТИТУ́ЦІЯ ЛЮДИ́НИ – сукупність морфологічних і функціональних особливостей організму людини, що склалася на основі спадкової програми під дією чинників середовища. Будова і функціон. особливості організму у різних людей до певної міри можуть бути схо­жими, що дає підстави говорити про типи К. л. У давньогрец. медицині вчення про К. л. створив Гіппократ. Залежно від стану гуморал. середовища він розрізняв хорошу і погану, сильну і слабку, суху і вологу конституції; до ниніш. часу застосовують ха­рактеристику людей за темпераментом: холерик (збудливий), меланхолік (замкнутий, нетова­риський), флегматик (спокійний, малорухливий) і сангвінік (енер­гійний, рухливий). Цій емпірич. класифікації відповідають типи вищої нерв. діяльності, які вста­новив за допомогою дослідів на тваринах І. Павлов, – сильний неврівноваж. тип з переважанням процесу збудження і не­достат. гальмуванням; сильний урів­новаж. рухливий (або швид­кий); сильний урівноваж. спокій­ний (або повільний); слабкий, такий, якому характерні слабкість дратівливого і гальмівного процесів з віднос. переважанням гальмівного. І. Павлов обґрунтував також визначення людських типів: художній – з від­нос. переважанням першої сиг­нал. системи й образ. та конкрет. мисленням; мислительний – з віднос. переважанням другої сигнал. системи й інтуїтив. мисленням; середній, що за­ймає проміжне місце. Але співвідношення першої і другої сигнал. систем може змінюватися залежно від виховання, умов жит­тя, захворювань та ін. О. Богомолець провід. значення у конституц. типах надавав стану фі­­зіол. системи сполуч. тканини (особливості актив. мезенхіми), що відіграє важливу роль у фор­муванні тканин. реакцій організ­му на різні пошкодження, виділяючи 3 її типи: астенічна (тонка, ніжна сполучна тканина), фіброзна (переважає щільна, волокниста сполучна тканина), ліпоматозна (значно розвинута жирова тканина), пастозна (переважає пухка сполучна тканина). На поч. 20 ст. загострилася дискусія про роль спадковості та зовн. середовища у формуванні К. л. Деякі вчені наполягали на пріоритеті спадк. чинників, ін. – на ролі довкілля. Франц. лікар К. Сіґо виділив 4 типи конституції: м’язовий, респіратор. (дихал.), дигестив. (трав.), цере­брал. (мозк.). На поч. 40-х рр. 20 ст. амер. психолог В. Шелдон класифікував конституц. типи, виходячи не з дискрет. типів, а з проміж. форм, спираючись на закономірні взаємозв’язки між особливостями статури, темпе­раментом і рисами характеру особистості. За основу він узяв те, що розвиток систем організму починається з 3-х зародк. листків, відповідно виділив 3 типи – екто-, мезо-, ендоморфний. Розвиток кожного типу оцінюється у балах антропоскопіч. методом (від 1-го до 7-ми). Тео­ретично В. Шелдон нарахував бл. 300 можливих варіантів, а реально у популяції описав 76 соматотипів. Нім. учений Е. Креч­мер розробив типологію статур людей, що об’єднує 3 осн. типи: астеніч., пікніч. та атлетичний. Кожному з цих типів притаманні яскраві особливості статури (будови тіла), які, на його думку, істотно впливають на темперамент особистості. Серед клініцистів поширена класифікація М. Черноруцького (1927), що ба­зується на морфофункціон. особ­ливостях організму. Користуючись індексом фіз. розвитку, засн. на співвідношенні зросту, ваги тіла, а також кола груд. клітки, згідно з нею виділяють 3 типи: астеніч., нормостеніч. і гіперсте­нічний. У ниніш. практиці при типол. оцінці, крім статури, вра­­ховують характеристику вищої нерв. діяльності, стан всіх відділів нерв. системи, внутр. секреції та ін. За сучас. уявленням, конституція визначає реактивність (ступ. реакції на дію різних чинників) організму, тому потреба в характеристиці різних типів К. л. для мед. практики зберігається. Універсал. кон­­ституц. схеми, застосовувані до представників обох статей, прак­тично відсутні. Це пояснюють різ­ною роллю осн. соматич. компонентів у формуванні К. л. жінок і чоловіків. Особливі схеми використовують для визначення конституції у дітей.

Літ.: Хрисанфова Е. Н. Конституция и биохимическая индивидуальность че­­ловека. Москва, 1990; Кречмер Э. Стро­ение тела и характер / Пер. с нем. Мос­ква, 2003.

А. С. Котуза, Л. М. Гордієнко

Стаття оновлена: 2016