Конституція України - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Конституція України

КОНСТИТУ́ЦІЯ УКРАЇ́НИ – Основний Закон України, що закріплює головні засади організації держави та суспільства, утверджує конституційні права, свободи та обов’язки людини і громадянина, конституційний (державний і суспільний) лад. Розглядається як акт установ. влади укр. народу, який реалізував невід’ємне право на само­­визначення шляхом заснування влас. держави, одночасно обме­­живши держ. владу в інтересах народу, людини і громадянина. Прийнята ВР України 28 червня 1996 і є першою заг.-визнаною К. У. До її прийняття з моменту проголошення держ. незалежності на тер. України діяли Конституція УРСР 1978 (зі змінами) та Конституц. договір 1995. К. У. ухвалена останньою з-поміж конституцій усіх держав колиш. СРСР, що засвідчило тогочасні та майбутні проблеми вітчизн. конституц. процесу. Окрім заг. засад конституц. ладу, конституц. прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, К. У. визначає правовий статус та повноваження ВР, Президента і КМ України, органів місц. самоврядування, а також судових і правоохорон. органів. На конституц. рівні закріплено територ. устрій України та правовий статус АР Крим як її невід’єм. складової частини. З метою забезпечення стабільності в ній передбачено жорстку процедуру внесення змін і доповнень. При цьому зміни та доповнення не повинні скасовувати чи обмежувати права та свободи людини і громадянина або становити загрозу незалеж­­ності чи територ. цілісності Укра­­їни. К. У. складається з преамбу­­ли і 15-ти розділів, що охоплюють 161 статтю та Перехідні положен­­ня.

Відповідно до К. У., Україна – суверенна, незалежна, унітарна, демократ., соц., правова респ., єдиним джерелом влади у якій є народ, що реалізовує цю владу безпосередньо або через органи держ. влади та місц. самовря­­дування. Держ. влада в Україні поділяється на законодавчу, виконавчу та судову, сусп. життя ґрунтується на засадах політ., екон. та ідеол. багатоманітності. При цьому держава гарантує свободу політ. діяльності, не за­­бороненої К. У. та законами Укра­­їни. Найвищою соц. цінністю визнано людину, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність й безпеку. У резуль­­таті конституц. реформи 2004 до К. У. внесено суттєві зміни, які кардинально вплинули на систему стримувань і противаг між гілками влади, змістивши акцен­­ти у відносинах владарювання, у першу чергу між главою держави та кер. уряду, що негативно вплинуло на політ. стабільність у державі та спровокувало перманентну боротьбу за пов­­новаження між найвищими органами держ. влади. 30 вересня 2010 Конституц. Суд України із процесуал. підстав визнав закон про внесення вказаних змін неконституц., що призвело до відновлення чинності поперед. ред. К. У. 1 лютого 2011 до К. У. внесено зміни щодо термінів проведення черг. виборів нар. депутатів і Президента України, депутатів місц. рад та місц. голів, а 19 вересня 2013 – щодо повноважень Рахунк. палати. 2012 Указом Президента України створ. Конституц. асамблею – допоміж. орган для підготовки проекту змін до К. У., результати роботи якої так і не були реа­­лізовані на практиці. Повернен­­ня до Конституції 1996 усунули проблему дезорганізації влади і водночас призвели до її надмір. централізації, що, окрім ін­­шого, стало передумовою нових сусп. потрясінь – рев. подій 2013–14. ВР України 22 лютого 2014 прийняла постанову, якою фактично відновлено чинність К. У. в ред. 2004 (зі змінами від 1 лютого 2011 та 19 вересня 2013). Дискусії навколо легітим­­ності низки змін і доповнень до К. У., низька ефективність частини її правоположень тощо залишають актуальною позицію представників різних верств вітчизн. сусп-ва щодо необхіднос­­ті продовження реформування Конституції аж до прийняття но­­вого конституц. акту. Таким чином, 2014 ознаменував новий етап конституц. процесу, з яким пов’язує великі сподівання не лише укр. народ, але й міжнар. співтовариство.

Літ.: Стецюк П. Б. Основи теорії кон­­ституції та конституціоналізму: Посіб. Ч. 1. Л., 2004; Шаповал В. М. Сучасний конституціоналізм: нариси з історії, тео­­рії і практики. К., 2005; Федоренко В. Л. Система конституційного права Украї­­ни: теоретико-методологічні аспекти. К., 2009; Джерела конституційного пра­­ва України. К., 2010.

С. В. Різник

Стаття оновлена: 2014