Конструктивізм - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Конструктивізм

КОНСТРУКТИВІ́ЗМ (від лат. constructio – побудова, структура) – напрям в авангардизмі наприкінці 1910-х – на по­чатку 30-х років, що охопив архітектуру, декоративно-ужиткове та образотворче мистецтва, фотографію. Тенденції К. про­­явилися також у театрі, кіно, му­зиці, літ-рі, філософії. Як худож. стиль К. виник на поч. 20 ст., тому після 1-ї світ. війни посів одне з чільних місць у тогочас. арх-рі, музиці, образотвор. та ужитк. мист-вах, частково у літ-рі. Світоглядно К. постав як послідовне заперечення філос. і мист. ірраціоналізму кін. 19 ст. (див. Декадентство, Ірраціональне) та як особливий відгомін раціоналізму, інтенсив. тех. поступу на поч. 20 ст. Високоінтелектуал. форми прогресу, гранично зважене використання того чи ін. матеріалу, продуманий функціоналізм усіх його продуктів і тех­нол. операцій К. переніс у мист. сферу, насамперед в ужитк., а також ті мист-ва, у яких особливо важливу роль відіграє ви­користаний матеріал, спосіб його естет. оброблення (напр., буд. матеріал в арх-рі, тех. засоби і можливості його інж. інтерпретації, суто акуст. підґрунтя муз. звучання, матеріали у сценогра­фії та скульптурі, фарби у малярстві, світло й тінь у фотографії та кінематографії). Крім того, всі мист-ва, орієнтовані на К., були спрямовані на суто технол. моделі структур. орг-ції матеріалу в індустрії, на поєднання різнорід. компонентів цього ма­теріалу. Характерно, що термін «монтаж» – гол. ознака «молодого» кіно – запозичений саме з індустр. сфери. К. – особливий худож.-естет. супровід тодіш. пром.-тех. розвитку, намагання мист. авангарду передати пафос того розвою мовою обраних ним жанрів, використати конкретні досягнення тогочас. цивілізац. успіхів. К. постав на тлі повсюдної кризи поперед. форм мист-ва, особливо підкреслено ірраціоналістських, зокрема як застереження поширеної у них «технофобії». Най­важча криза сусп-ва на поч. 20 ст., іррац. характер 1-ї світ. війни як її найнебезпечнішого прояву переконали тодішню мист. генерацію у тому, що раціональ­не, взагалі розумне і доцільне позбавлені будь-якого відчуження, залишилися тільки у тех. творчості, яка і має бути взір­цем для творчості художньої. К. трансформувався в рішучу естет. опозицію тій кризі, прагнув поновити поруйновані нею користь і красу, подолати нібито одвіч. антагонізм у новому, ще небаченому в історії синтезі.

Особливо енергійно К. проявив­ся в арх-рі, створивши справді новий худож. стиль, що зберіг своє значення, ставши при всьо­му розмаїтті технік та естетик першоосновою урбанізму у вигляді спадщини франц.-швейц. арх. Ле Корбюзьє (сформулював 5 тез сучас. арх-ри – гол. ознак К.) та його числен. амер., нім., укр., рос., фін. однодумців. Характерно, що авангардисти від арх-ри розпочали з живопису і були пов’язані з ін. мист-вами, зокрема кінематографією (зацікавлення С. Ейзенштейна Ле Корбюзьє). К. постав у всіх проявах у наскріз. обов’язк. вимогах. Схожі тези розробили і композитори, які дистанціювалися від класич. спадщини у на­прямі пошуку нових звук. конструкцій (І. Стравинський, С. Про­коф’єв, т. зв. нова віден. школа); а також театр. режисери, які у сценографії та актор. грі пра­­гнули віднайти нові шляхи до по­єднання провід. завдань і сен­сів театр. видовища з його конкрет. матеріалом (біомеханіка В. Ме­йєрхольда, геометризов. експе­рименти О. Екстер).

К. залишив поміт. слід і в літ-рі по­воєн. Зх. та Рад. Союзу 1920-х рр. Його літ. стратегія полягала в інтенсив. смисл. навантаженні найважливіших елементів словес. твору – від сюжету до слов­ника (орг-ція «словес. маси», терміни епохи). Необхід. чином це підвищувало літ. культуру тексту, особливо поетичного. Історію досить короткого «конструктивіст. спалаху» в європ. культурі 1920-х рр. варто розглядати як плід. худож. експеримент, який пізніше мав збагатити духовне життя континен­ту і, зрештою, всього світу. Проте подальша історія у своїх тотал. та маскультів. судомах гальмувала, а то й взагалі руйнувала цей експеримент у більшості його зусиль та імен. Націонал-соціалізм у Німеччині усіх тамтеш. авангардистів оголосив «культурбільшовизмом», який підлягав цілковитому знищенню. Так зазнали катастрофи найбільш авторитетні осередки архіт., жи­вопис. і муз. К. («Баухауз», «Нова речовість», муз. експерименти Г.-Ч. Шонберґа). У рад. ситуації недовге цвітіння театр., кінематогр. і живопис. К. ви­­явилося передсмертним. Театр В. Мейєрхольда, кіно С. Ейзен­штейна, рад. т. зв. сучасна музика зазнали усіх форм їхньої поліц.-адм. руйнації. Але особливо трагічно навіть на цьому понурому тлі виглядає доля укр. підрад. К., насамперед літературного. В укр. літ-рі наявні еле­менти стилю К. Письменники В. Поліщук, М. Йогансен, Л. Чер­нов, художники В. Єрмилов, А. Петрицький, В. Татлін, реж. Дзиґа Вертов, М. Фореггер та ін. намагалися створити свій різновид К. або, принаймні, вда­валися до тих чи ін. його методів. Проте на поч. 1930-х рр. будь-яке конструктивіст. експериментаторство брутально припинено й знищено. В. Поліщук був схильним до романтизації наук.-тех. розвитку сусп-ва (вірші «Динамо», «Ейфелева ве­жа»), своєрід. трактування пейзаж. лірики (зб. «Радіо в житах», 1923). М. Йогансен писав конструктивіст. статті, вкладаючи у розуміння К. свій зміст. Специфіч. вигляду К. набув у творчості Р. Троянкер, Л. Чернова, В. Яри­ни. Він позначився на творчості літ. орг-цій «Нова генерація», «Молодняк», ВУСППу, частково ВАПЛІТЕ, на експерим. прозі Гео Шкурупія («Двері в день»), Ю. Смолича («По той бік серця»), Л. Скрипника («Інтелігент»), В. Кузьмича («Крила»), ліриці П. Тичини («Чернігів», 1931), на функціонал. поезії в авангард. вид. «Нова генерація», «Молодняк», «Всесвіт», «Глобус», «Декада». Укр. белетристика подала точну панораму долі укр. архіт. К. – від його катастрофи (роман Л. Серпіліна «Будівничі», К., 1955, т. 1; 1957, т. 2) до несміливого його поновлення у добу «відлиги» (роман П. Загребельного «День для прийдешнього», К., 1964). Відновлення елементів К. помітні також у твор­чості молодих укр. композиторів київ. школи 1960-х рр.

Літ.: Горелов А. Философия конструктивизма // Звезда. 1929. № 8; Зе­линский К. Поэзия как смысл. Книга о конструктивизме. Москва, 1929; Мена всех: Сб. Москва, 1929; Ле Корбузье. Планировка города / Пер. с франц. Москва, 1933; Неврлі М. Три фази українського футуризму // Slavica Slo­vaca. 1969. № 4; Фогель З. Василь Єрмилов. К., 1975; Материалы Международной конференции «Возвращение авангарда». О., 2013; Авангард и другие: Сб. ст. Москва, 2013.

В. Л. Скуратівський

В архітектурі К. обстоював рац. доцільність, економність, лаконізм у засобах вираження. Конструктивісти стверджували, що форми, які визначають зовн. вигляд будівлі, не задають заздалегідь, а виробляють на ос­нові функціонал. призначення (див. Функціоналізм), використовуваних матеріалів, буд. конструкцій. К. є втіленням естетики техніцизму. На відміну від напрямів поперед. десятиліть, напр., історизму (див. Історичні стилі), К. повністю заперечував архіт. спадщину вцілому й ігнорував роль нац. і регіон. традицій. Водночас його прихильники заклали основи продукування нових типів будинків і архіт. стандартів, наполягали на стро­гості та геом. чистоті форм, що значно вплинуло на розвиток світ. арх-ри 20 ст. Зародженню К. у світ. масштабі сприяла низка чинників, зокрема інтенсивні урбанізація та пром. буд-во, зро­стання чисельності міського на­сел., що викликало переущільнення забудови, багатоповерховість, зменшення зелених на­саджень. Перед людством постали проблеми, яких воно не мало в попередні століття та тисячоліття. Водночас на теренах колиш. Рос. імперії, зокрема й в Україні, унаслідок воєн. дій 1918–20 відбулася значна руйнація міського госп-ва.

Після остаточ. встановлення більшов. влади надавали перевагу розвитку пром-сті, а не соц.-побут. сфери; було зупинено приватне буд-во та перетворено на комунальне значну частину житла. Зведення недорогого житла у СРСР вирішили здійснювати за рахунок індустріалізації буд-ва та проектування. Актуальною ста­ла програма архітекторів-конструктивістів, що базувалася на відповідності арх-ри новим соц. умовам і новій буд. техніці. Вони також наголошували, що першочергове завдання нової арх-ри – забезпечення широких мас населення житл. будин­ками, школами, лікарнями; архі­тектор має створювати не лише унікал. проекти, а й займатися масовим буд-вом. Ідея нового напряму полягала у відмові від «мист-ва заради мист-ва» та під­порядкуванню його ви­роб-ву. Хо­ча К. вдало поєднався з більшов. ідеями щодо руйнування старого світу, у нього бу­ло й матеріал. підґрунтя – зде­шев­лення відбувалося унаслідок застосуван­ня нових пром. техно­логій і мате­ріалів (заліза, бетону та ін.), до­сягнення макс. просто­ти та функ­ціональності, відсутно­сті декорування. Якщо ідеї К. се­ред живописців почали поширю­ва­тися ще на поч. 20 ст., то в арх-рі до чіткого конструктив. фор­мо­тво­рення долучилися митці пізнього, або рац. модер­ну. Окрім СРСР, К. у арх-рі знай­шов знач. вияв у Німеччині (А.-Г. Ґропіус, Л. Міс ван дер Роє, Б. Таут), Франції (Ле Корбюзьє), Нідерландах, США. У країнах Європи він також став відомим як «баухауз». Термін «К.» рад. архітектори та художники вживали від 1920, однак уперше його офіційно відмітив теоретик мист-ва, художник, один із радикал. ідеологів цього напряму О. Ган у кн. «Конструктивизм» (Тверь, 1922). Фактично напрям К. в арх-рі на тер. СРСР очолювали брати Весніни. Один із них – Олександр Олександрович – 1925–31 був головою всесоюз. твор. орг-ції прихильників застосування конструктивіст. методів у арх-рі – Об’єдн. сучас. архітекторів, відділ. якого діяли в Києві, Одесі та Харкові. 1927–32 за проектами, які створив його старший брат – Віктор Олександрович – у співавторстві з М. Коллі, Г. Орловим та ін. архітекторами, в стилістиці К. споруджено комплекс Дніпрогесу (від кін. 1940-х рр. відродженням електростанції займався Г. Ор­лов, у цей період в її арх-ру внесли деякі зміни, спрямовані на «збагачення» надто простого образу, В. Весніну вдалося відстояти свої осн. творчі прийоми) та забудовано частину Запоріжжя. Знач. внесок у розвиток К. зробили й рос. архітектори Г. Бархін, М. Барщ, А. Буров, В. Владимиров, Ілля та Пантелеймон Голосови, М. Ґінз­бурґ, І. Красильников, І. Леонідов, Л. Лисицький, К. Мельников та ін.

У 2-й пол. 1930-х рр. раціоналіст. арх-ра в світ. масш­табі стала відходити від властивого їй раніше аскетизму, почали дещо більше приділяти увагу красі будинків, проектувати їх не лише відповідно до конструктивіст. і функціонал. до­цільності. Від кін. цього ж десятиріччя рац. й орган. арх-ри розвивалися в єдиному руслі, взаємозбагачуючи одна одну. У СРСР на поч. 1930-х рр. новатор. та авангардні течії спочатку різко розкритикували, а потім зовсім заборонили як буржуазні. Рев. і дещо романтичну, сувору та аскетичну арх-ру змінив сталін. неокласицизм. Тоді ж низку конструктивістів було репресовано або позбавлено твор. діяль­ності унаслідок неможливості влас. подальшої реалізації. Багато архітекторів змогли адаптуватися та продовжити архіт. працю. Брати Весніни, напр., і надалі займалися проектуванням, однак такого авторитету вже не мали. Деякі дослідники ствер­джують, що 1932–36 у СРСР прослідковувався розвиток «пе­рехід. стилю», т. зв. постконструк­тивізм. Незначне відродження К. відбулося у післявоєнні роки. Особливо це стало помітно у 1960-х рр., коли розпочалася боротьба з «архіт. надмірностями». Частково або повністю в цьому напрямі продовжує творити й значна кількість сучас. архітекторів. На межі 20 і 21 ст. великої популярності набув т. зв. скандинав. К. (його витоки – у заміському домобудуванні скан­динав. країн), якому властиві естетика доцільності, функціональність, простота, натуральність, природність, велика кількість простору та соняч. світла, строга геометрія та заданий ритм ліній. Загалом саме К. 1920-х рр. сучасна арх-ра завдячує новими типами будинків – галерейними, коридорними, з дворівневими квартирами, а також із плоскими покриттями, вбудованим обладнанням, пересув. перегородками тощо.

В Україні одними з найкращих зразків втілення К. у арх-рі також є Палац Ілліча (1926–32, єдиний конструктивіст. витвір А. Красносельського; ще функціонував як Палац металургів і Палац праці, від поч. 1990-х рр. – «Укр. дім»), корпус Академії буд-ва і арх-ри на вул. М. Чернишевського (1930, Г. Швецко-Вінецький), гуртожиток Нац. гірн. ун-ту на вул. К. Маркса, № 21 (1930–31), гуртожиток (1931; обидва – К. Щукін) і лабо­ратор. корпус (1931–39, М. Барщ, Б. Соколов) Ун-ту залізнич. транс­порту на вул. Акад. Лазаряна, № 2, дошкіл. заклад на площі Д. Бєдного, № 17 (1920-і рр.), телефонна станція на вул. О. Пуш­кіна, № 75 (1933–35), житл. будинки на вул. К. Маркса, № 94 (кін. 1920-х – поч. 30-х рр.; усі – автори невідомі), Д. Яворницького, № 6 (1932–33, В. Самодри­га), Ю. Фучика, № 14 (1935–36, Корсунський) у Дніпропетров­ську; ратуша (1928–35, С. Тре­ля), філармонія (початк. приміщення зведено 1891 та зруйновано під час 1-ї світ. війни; конструктивіст. рис набуло після реконструкції 1928–29, яку також виконав С. Треля), вілла Мар­гошеса (1938, Ф. Януш; нині Будинок вчених) у Івано-Фран­ківську; кінофабрика (1929, В. Ри­ков, за участі П. Савича та ін.; нині Нац. кіностудія худож. філь­мів ім. О. Довженка), житл. комп­лекс на розі вул. М. Коперника та В. Довнар-Запольського (1927, М. Анічкін), 1-й «Будинок лікаря» на вул. Велика Житомирська, № 17 (1928–30, П. Альошин; три­валий час автор у ньому й мешкав), будинки кооперативів «Сяй­во» на вул. Костельна, № 6 (1927, М. Холостенко) та «Арсеналець» на розі вул. М. Грушевського та Кріпосного провулка (1927–31, М. Анічкін, Л. Толтуса), «Радянський лікар» на вул. М. Заньковецької, № 5/2 (1931–39, П. Альо­шин, О. Колесниченко), працівників гол. (обл.) міліції на розі вул. Круглоуніверситетська та Кру­того узвозу (1934–35, П. Са­вич), з-ду «Транссигнал» на розі вул. С. Петлюри та Б. Вєтрова (1935, О. Тацій) та «Укр­м’я­сопромтресту» на вул. Костель­на, № 10 (1936, М. Гречина) у Києві; Донец. ІНО (1927–30, О. Моло­кін; нині корпус Ун-ту ім. Т. Шев­ченка на вул. Оборонна, № 2), готель «Жовтень» (нині «Україна»; 1944–47, Й. Каракіс) у Луганську; Держ. г-зія ім. Т. Костюшка (1931, К. Толочко), Центр. каса селян. спілок (1930-і рр., В. Марцінковський; нині приміщення «Укртелекому»), житл. будинок на вул. Глушець (1937, Ю. Новак), Головпоштамт (1938, Я. Путерман-Садловський) у Луцьку; 2-й хмарочос Й. Шпрехера (1928–29, Ф. Касслер; нині обл. об’єдн. профспілок), Дім залізничників (1929–36, Р. Міллер, керував буд-вом Г. Заремба; нині Палац науки і техніки Львів. залізниці), костел Остробрамської Божої Матері (1932, Т. Обмінський), Дім працівників гміни (1933–38; нині Палац куль­тури ім. Г. Хоткевича), будинок адміністрації міського електро­зв’язку (1935–36; нині обл. відділ. СБУ; обидва – Т. Врубель, Л. Карасінський) у Львові; житл. будинки на вул. І. Мечникова, № 92 (В. Кабіольський, Л. Любельський), Дворянська, № 6 (Л. Прокопович; обидва – 1928), Троїцька, № 22 (1929–30, П. Діденко), Маразліївська, № 1а (1929–31, А. Дубінін), В. Жуковського, № 5 (1934, Я. Ґольденберґ), телефонна станція на вул. В. Жуковського, № 25 (1929–30, Н. Гуревич) у Одесі; Нар. дім у Полтаві (1922–23, А. Лангман; нині школа № 10); «Будинок на честь 1905» (1932) та житл. буди­нок Крим. уряду (1934; нині муз. школа № 2 і Крим. відділ. Спілки дизайнерів; обидва – Б. Білозерський) у Сімферополі; вод­на станція на площі П. На­хімова у Севастополі (1933, О. Вен­сан, М. Долгополов); Держпром (1925–28, С. Серафимов, С. Кравець, М. Фельгер; перший рад. 13-по­верх. хмарочос, нині розташ. обласні рада, держадміністрація, фонд майна, антимонопол. ком-т, податк. інспекція, проектні орг-ції тощо), Головпоштамт (1927–29, А. Мордвинов; нині відділ. зв’язку № 52), Палац культури залізничників (1928–32, О. Дмитрієв; за проектом цього рос. архітектора також 1925–30 збудовано Палац культури ім. Леніна у м. Сталіно, нині Донецьк, але його дуже пошкодили нацисти, щоб приховати злочин­ні сліди діючого в ньому концтабору, а під час реконструкції у 2-й пол. 1950-х рр. арх-ру будівлі було значно змінено) у Хар­кові. У стилістиці К. проектували будівлі й визначні укр. архітекто­ри О. Бекетов, Г. Вегман, О. Вер­бицький, О. Гегелло, Д. Дяченко, В. Заболотний, Б. Йофан, Я. Корнфельд, В. Онащенко, Д. Скоробагатов, В. Татлін, М. Ше­хонін, П. Юрченко.

Літ.: Никонов В. А. Статьи о конструктивистах. Ульяновск, 1928; Будова Соціалістичного Києва. К., 1932; На­ри­си історії архітектури Української РСР. К., 1962; Хан-Магомедов С. О. Ар­хи­тек­тура советского авангарда. Москва, 1996; Його ж. Конструктивизм – концеп­ция формообразования. Москва, 2003.

А. І. Шушківський

У мистецтві К. використовували у театр. декораціях, плакатах, книжк. оформленні, дизайні, фо­тографії тощо, де виразною є конструктивно-тех. сторона худож. творчості. К. пов’язаний із культом сучасності, урбанізму, розвитком індустрії та техніки, які є засобами реорганізації сусп-ва на основі раціональності, функціонал. доцільності. У К. відображено одну з мист. уто­пій часу, заг. процеси демократизації та пошуки оновлення сусп-ва. К. полемізував із модерністич. концепціями творчості як вираження індивідуальності митця, заперечував традиц. станк. форми мист-ва, принципи споглядання, образ. асоціативності, емоційності. Ос­новою творчості стали екон. доцільність, функціональність, естет. лаконізм, відкидання пред­мет. зображальності та імітацій­ності, використання нових матеріалів, апеляція до колектив. засад сприйняття. Ідейні принципи втілили у «соц. інженерії» (соц. К.), програмах формування нової людини через перетворення довкілля (найбільш ін­тенсивно розвивали у СРСР, у теоріях та практиці ЛЕФу та вироб. мист-ва). В Європі подібні ідеї, не маючи політ. підтримки, набували більш помірков. характеру, спиралися на худож.-естет. практики. Одним із гол. центрів К. була нім. художня школа Баухауз (А.-Г. Ґропіус, Б. Таут, Л. Міс ван дер Роє). Близькі принципи розвивали у своїй творчості Ле Корбюзьє, групи «Де Стайль» у Нідерландах (П. Ауд, Б. Дюдок, В. Сандберґ), «Вісім» та «Презенс» у Поль­щі (Б. та С. Брукадські, Х. і Ш. Ситкус), чес. художники Й. Гочар, К. Гонзик. Потуж. явищем, частиною мист-ва рев. доби К. став у Росії. Його ідеї від 1914 використовував у своїх «ма­теріал. підборах» і «контррель­єфах» В. Татлін, чиї роботи «Па­м’ят­ник ІІІ Інтернаціоналу» (1920) та «Летатлін» (1932) стали символами напрямку.

Художні прин­ципи К. розробляли від кін. 1910 до поч. 20-х рр. О. Попова, О. Род­ченко, В. Степанова, О. Веснін, О. Екстер. Скульптори Н. Габо та А. Певзнер 1920 оприлюднили «Реаліст. маніфест», де сфор­мулювали естет. засади К. У його розвитку в СРСР виділяють два етапи: від кін. 1910-х рр. (мав теор. характер, знаходив вияв у агітац.-оформлюв. продукції – плакатах, книжк. графіці, фото, худож. об’єктах). Формування напрямку відбувалося у тісній взаємодії архітекторів, художників, теоретиків мист-ва. Маніфестом лаборатор. К. 1921 стала 2-а виставка Т-ва молодих художників. 1922 у ж. «Вещь» (Берлін) К. оголошено як єдину платформу розвитку візуал. мист-в. Журналом конструктивістів у Росії став «ЛЕФ», навколо якого об’єдналися О. Брік, С. Третьяков, В. Маяковський, О. Родченко, В. Степанова, Дзи­ґа Вертов. 1922 – поч. 30-х рр. – період реалізації проектів, входження К. в архіт. та мист. практику; він став частиною рад. ідеол. програми. 1924 у Москві створ. офіц. архіт. орг-цію конструктивістів, учасники якої запропонували метод функціонал. проектування на основі наук. принципів використання будівель, архіт. комплексів та міських забудов, розробляли нові типи громад. споруд – Палаци культури, фабрики-кухні, робочі клу­би, будинки-комуни. Важливу роль у становленні та поширенні К. відіграли Ін-т худож. культури та Вищий худож.-тех. ін-т у Ленінграді (нині С.-Петербург), ВДХУТЕМАС у Москві. У СРСР К. став однією з ідей. засад нового виду худож. діяльності – дизайну, принципи якого розробляло «вироб. мист-во». Вплив К. позначився на нових концепціях театру, зокрема «біомеханіці» В. Мейєрхольда, принципах сценографії, де застосовували нові елементи (різноманіт­ні конструкції, реал. предмети, кіноекрани, ефекти освітлення, світлову рекламу тощо).

К. у музиці позначився інтересом до звук. дисонансів, використанням «конкрет.» звук. еле­ментів – шуму станків, поїздів, шурхоту металу та ін., які додавали в п’єси образи індустр. міста (балет «Сталевий скік» С. Прокоф’єва, «Завод (Музика машин)» О. Молосова, «Рейки» В. Дешевова; усі – 1927, балет «Болт» Д. Шостаковича, 1931).

У кінематографі К. проявився перевагою докум. кіно над ігро­вим, інтересом до факту, хроніки, використанням монтажу та пошуками нових ракурсів (філь­ми Дзиґи Вертова, Л. Кулішова, Е. Шуб та ін.). Потуж. видом мист-ва стала фотографія, де широво використовували монтаж, різноманіття ракурсів, при­йоми колажу. Провідні фотохудожники К. – О. Родченко, Ель Лисицький.

В Україні К. обговорювали у 1920-і рр. разом із концепцією «вироб. мист-ва», ідеями нової пролетар. культури. Своєрідну версію К. розробляв художник В. Єрмилов, залучаючи до худож. об’єктів нетрадиц. матеріали (дерево, метал, наждач. папір та ін.), поєднуючи їх із цифра­ми, текстами. Вплив цього на­прямку помітний у графіці В. Кри­чевського, П. Ковжуна, Г. Цап­ка, у фотографіях Д. Сотни­ка, твор­­чості художників А. Пе­триць­­ко­­го, В. Меллера, О. Хвос­тенко-Хвостова, Б. Косарева, чиї роботи в театрі стали новатор. явищами світ. сценографії. Від серед. 1930-х рр. К. у рад. культурі змінив соцреалізм.

Літ.: Тарабукин Н. М. От мольберта – к машине. Москва, 1923; Гинзбург М. Я. Стиль и эпоха. Москва, 1924; Гиляровская Н. В. Театрально-декорационное искусство за 5 лет. Казань, 1924; Марков П. Новейшие теа­траль­ные течения (1898–1923). Москва, 1924; Мазаев А. И. Концепция «производственного искусства» 20-х годов: Истор.-крит. очерк. Москва, 1975; Лагутенко О. Від модерну до конструктивізму: Книжкова графіка Василя Кричевського // Родовід. 1995. Ч. 3; Ахметова О. В. Русский конструктивизм. Москва, 2001; Горячева Т. В. Супрематизм и конструктивизм. К истории полемики // Вопр. искусство­­знания. 2003. № 2; Паперный В. Куль­тура Два. Москва, 2006.

Г. Я. Скляренко

Стаття оновлена: 2014