Куба - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Куба

КУ́БА, Республіка Куба (Cuba, Repúb­lica de Cuba) – острівна дер­жава у Латинській Америці, у Вест-Індії. Найбільша за тер. (110,86 тис. км2) та кількістю жит. (11 163 934 особи, 2012) у Кариб. бас. Лежить на перетині Пн., Центр. і Пд. Америк, на однойм. (105 тис. км2), Хувентуд і ще більш як на 1600 дріб. о-вах, які входять у групу Великих Антил. о-вів (архіпелаги: Лос-Колорадос, Сабана, Камаґуей, Хардінес-де-ла-Рейна, Лос-Канарреос). На Пд. К. омивається Кариб. морем, на Пн. Зх. – Мексикан. затокою, на Пн. Сх. – Атлантич. океаном. Мексикан. затоку з Атлантич. океаном з’єд­нують Флорид., з Кариб. морем – Юкатан. протоки. Кариб. море та Атлантич. океан сполучені Надвітряною протокою. О-в К. знаходиться за 180 км на Пн. від США (через Флорид. протоку), за 140 км на Пн. Сх. від Багам. о-вів, за 77 км на Сх. від о-ва Гаїті (через Надвітряну про­току), за 146 км на Пд. від о-ва Ямайка (через протоку Колон) та за 210 км на Зх. від Мексики (через Юкатан. протоку). В адм. відношенні країна поділяється на 16 провінцій – Пінар-дель-Ріо (8,88 тис. км2; 592,85 тис. осіб, 2010; 11 муніципалітетів; адм. центр – Пінар-дель-Ріо), Артеміса (4 тис.; 502,39 тис.; 11; Артеміса), Місто Гавана (726,75; 2,135 млн, агломерація – 3,073 млн; 15; також є столицею К., її політ., екон. і куль­тур. центр), Маябеке (3,73 тис.; 381,44 тис.; 11; Сан-Хосе-де-лас-Лахас), Матанзас (11,97 тис.; 690,11 тис.; 13; Матанзас), Сьєн­фуеґос (4,17 тис.; 405,48 тис.; 8; Сьєнфуеґос), Вілья-Клара (8,66 тис.; 803,56 тис.; 13; Санта-Клара), Санкті-Спірітус (6,74 тис.; 465,46 тис.; 8; Санкті-Спірі­тус), Сьєґо-де-Авіла (6,91 тис.; 492,57 тис.; 10; Сьєґо-де-Авіла), Камаґуей (15,99 тис.; 782,45 тис.; 13; Камаґуей), Лас-Тунас (6,58 тис.; 536,02 тис.; 8; Вікторія-де-лас-Тунас), Ґранма (8,32 тис.; 835,67 тис.; 13; Баямо), Ольґін (9,3 тис.; 1,037 млн; 14; Ольґін), Сантьяґо-де-Куба (6,23 тис.; 1,047 млн; 9; Сантьяґо-де-Куба), Ґуантанамо (6,17 тис.; 510,86 тис.; 10; Ґуантанамо), о-в Хувентуд (2,41 тис.; 86,42 тис.; Нуева-Герона). Офіц. мова – іспансь­ка. У курорт. зонах жит. для спілкування з туристами широко використовують англ., нім., італ. та ін. мови. Грош. одиниця – песо (дорівнює 100 сентаво; 1994 додатково введено конверт. песо). Осн. насел. – кубинці (98 %). Серед ін. – китайці та японці (о-в Хувентуд), індопакистанці, гаїтяни (сх. р-ни о-ва К.). Проживають також вихідці з колиш. рад. республік, зокрема українці та росіяни. Расовий склад: мулати та іспано-індіан. метиси (51 %), білі (37 %), негри (11 %), монголо­їди (1 %). Кількість міського насел. становить 75,6 %. Найбільші міста (2011, тис. осіб): Сан­тьяґо-де-Куба (444,85), Ольґін (346,19), Камаґуей (321,99), Санта-Клара (219,66), Ґуантанамо (216,73). Віросповідання: католики (бл. 55 %, за ін. даними – 85 %), протестанти (5 %; найчисельніші громади: баптистів, п’ятидесятників, адвентистів сьомого дня, англікан, методистів), різноманітні видозміни кариб. синкрет. культів (за різними джерелами – від 6 до 24 %). Згідно з Конституцією (прийнята 1976, поправки – 1992 і 2002) у тісному контакті з масовими громад. орг-ціями керів. і направляючою силою держави та сусп-ва є КП К. За формою держ. устрою – унітарна держа­ва, за формою управління – пар­ламент. соціаліст. респ. Найвищий орган держ. влади і єдина законодавча інституція – Нац. асамблея нар. влади (НА; однопалат. парламент, 609 депутатів, яких обирають прямими виборами на 5 р. за списками, затвердж. спец. комісією). У пе­ріод між сесіями НА її повноваження здійснює постійно діючий і підзвіт. орган – Держ. рада (склад ДР – 31 депутат – формується з числа депутатів НА). Парламент також обирає президента та віце-президента стро­ком на 5 р. Президент є главою держави, водночас очолює ДР та найвищий викон. і адм. орган – РМ. Членів уряду за подан­ням президента призначає НА або ДР. Нині К. – чл. ООН (1945), Руху неприєднання (1961), «Гру­пи 77» (1964), Орг-ції кариб. дер­жав (1994), СОТ (1995), Лат.-амер. асоц. інтеграції (1999), «Болівріан. альтернативи для народів нашої Америки» (2004), «Групи Ріо» (2008).

О-в К. вузький (шир. від 31 до 210 км), витягнутий з Зх. на Сх. (на 1250 км). Довж. берег. лінії 3735 км, разом з дріб. о-вами – бл. 11 тис. км. Крайні точки о-ва К.: пн. – о-вок Крус-дель-Пад­ре, пд. – мис Пунта-дель-Інґлес, сх. – мис Кемадос, зх. – мис Сан-Антоніо. Нараховується бл. 200 заток і бухт. Уздовж багатьох о-вів на відстані 20–200 м розташ. численні корал. рифи. Поверхня о-ва К. переважно рівни­нна. Підняття та гори займають бл. 1/3 території. На Сх. – найбільший гір. масив Сьєрра-Маестра (найвища вершина К. – г. Туркіно, 1974 м над р. м.). Серед гол. гір. систем також – Кордільєра-де-Ґуаніґуаніко на Зх. і Ескамбрай у центр. частині. На Зх. поширені карсти. Розробляються поклади кобальт. (за запасами К. посідає 2-е м. після Конґо), нікел. (3-є м. після Нової Каледонії та Австралії), заліз., марганц., мідних, вольфрам. руд, хромітів, вапняків, польового шпату, цеоліту, піриту, кам’яної солі, гіпсу, каоліту, кварц. піску, серпентенитів, мар­муру, габро, гранітів та ін. Заг. підтверджені запаси нафти 2010 складали 178,9 млн барелів, природ. газу – 70,9 млрд м3. По­тужні теплі течії двома гілками огортають тер. К. та формують Ґольфстрім. Клімат тропічний (у центр. частині о-ва К. є риси континентальності), з високими т-рами повітря протягом року й високою віднос. вологістю. Середня т-ра січня +21 °С, липня – +28 °С. Річна сума опадів змінюється від 900–1000 мм у р-ні Ґуантанамо до 2000–3200 мм на гірських масивах. Бувають посухи, спустошливі урагани та тропічні циклони. У травні–вересні – сезон дощів, жовтні–квітні – сухий клімат. період. Річки короткі та маловодні, відносяться до басейнів безпосередньо Атлантич. океану, його Мексикан. затоки та Кариб. мо­ря. Найбільша – Кауто (370 км). Створ. понад 100 водосховищ заг. пл. бл. 700 км2. Ґрунти тропічні, зокрема червоні та червоно-коричневі. У рослин. покри­­ві домінує пальм. і злак. савана. На о-ві Хувентуд і у гірсь­ких місцевостях поширені хвой­ні, вздовж берегів річок – галерей­­ні ліси, на узбережжі – мангр. рослинність. З понад 6 тис. видів флори бл. 50 % складають ендеміки, а понад 800 – під загрозою зникнення. Налічується понад 12 тис. видів назем. тварин, зокрема не менше 7 тис. видів комах. Досить багато є на­­зем. молюсків, метеликів, птахів і літаючих мишей, амфібій і рептилій (бл. 150 видів). Водно­час відносно бідна фауна місц. ссавців і прісновод. риб. У нав­колиш. водах – цінні пром. риби, молюски, лангусти, креветки, губки. 22 % тер. К. займають бл. 300 об’єктів природно-охорон. фонду.

Найдавніші пам’ятки археології виявлено у провінції Ольґін – Левіса, Себоруко, Мелонес (6–5 тис. р. до н. е.). Під час розкопок знайдено крем’яні ножі, скребла, проколки, скобелі, чо­пери, гостронаконечники, ретуш. пластини тощо. До відкриття 27 жовтня 1492 Х. Колумбом (1796–1898 рештки тіла цього іспан. мореплавця знаходилися у гаван. архікафедрал. соборі, який 1789 був висвячений на честь Непороч. Зачаття Діви Ма­рії, а 1796 отримав його ім’я) о-ва К. його населяли індіан. племена (від 100 до 200 тис. осіб). 1511 іспан. загони під кер-вом Д. Веласкеса де Куельяра почали захоплення кубин. тер., яке супроводжувалося знищенням корін. жит. (на поч. 1550-х рр. залишилося від кількох сотень до кількох тис.). У 1-й пол. 1510-х рр. засн. перші іспан. міста. Після вичерпання запасів золота іспан. колонізатори розпочали завозити з Африки негрів-рабів для розвитку скотарства і вирощування цукр. тростини та тютюну. 1580 кількість мешканців зросла до 14–16 тис. 1596 К. стала генерал-капітанством. У 17–18 ст. фактично виконувала роль перевалоч. пункту між Іспанією та її колоніями у Пд. Америці. Унаслідок багатьох обмежень, зокрема й запровадження тютюн. монополії (1717), була пошире­­на нелегал. торгівля. Окрім кон­трабандистів, на узбережжі К. базувалися пірати. Поступки іспан. корони на поч. 1760-х, а потім у 1810-х – на поч. 20-х рр. сприяли екон. зростанню загалом і розвитку плантац. госп-ва зокрема. У 19 ст. у середовищі невдоволених іспан. владою ба­гатих кубин. креолів поширилася ідея щодо приєднання К. до США. Про це ж неодноразово заявляла амер. влада (вперше 1809 – президент Т. Джефферсон), а 1848–51 споряджений нею десант 4 рази намагався захопити К. У 1830–40-х рр. відкрито низку тютюн. і сигар. ф-к, гірн.-видобув. і дріб. ливар. підпр-в. 1886 відмінено рабство, що також стимулювало розвиток вироб-ва. Неодноразово на К. розгорталися повстання як рабів, так і вільних кубинців. 1892 Х.-Х. Марті-і-Перес (на тер. посольства К. в Україні встановлено погруддя) заснував у США Кубин. рев. пар­тію, яка отримала значну популярність серед кубин. насел. та відіграла вирішал. роль у розгортанні 1895 на К. нац.-визв. боротьби. Після іспано-амер. вій­ни за умовами Париз. мирного договору 1898 К. відійшла під упр. амер. військ. адміністрації. США нав’язали т. зв. поправку Платта до конституції К., прий­нятої 1901, що обмежила суверенітет держави. 1902 проголо­шено незалежну Респ. К., що фактично була під амер. протекторатом. 1906, 1912, 1917 і 1920 для попередження виникнення зброй. повстань чи зміни політ. становища ін. шляхом на о-в К. під різними приводами десантовувалися амер. війсь­ка. У травні 1934 США погодилися відмінити «поправку Платта», зберігши військ.-мор. базу в бух­ті Ґуантанамо (її буд-во розпочато 1903, функціонує й нині). У вересні того ж року між кубин. і амер. сторонами підписано новий торг. договір, який закріпив залежність К. від капіталу США. 1952 внаслідок воєн. перевороту до влади вдруге прийшов генерал Ф. Батіста-і-Сальдівар (від 1934 – командуючий армією, 1940–44 – президент), який ска­сував конституцію та закріпив екон. і військ. залежність від США. 26 липня 1953 під кер-вом Ф. Кас­тро Рус зроблено невдалу спро­бу захопити військ. казарму Мон­када в м. Сантьяґо-де-Куба. Тоді більшість повстанців заарештували, а через 2 р. депортували. Ф. Кастро Рус на суді виголосив промову «Історія мене виправдає», яка стала широко відомою в усьому світі, пізніше за межами батьківщини заснував «Рух 26-го липня». 1956 він разом зі своєю повстан. армією знову розпочав боротьбу за владу. У січні 1959 в Гавані сфор­мов. Рев. уряд, а в лютому його очолив Ф. Кастро Рус. До складу найвищого органу викон. вла­ди увійшли Е. (Че) Ґевара та брат Ф. Кастро Рус – Рауль, президентом став О. Дортікос Торрадо (до 1976). У січні 1959 СРСР визнав Рев. уряд К., а у лютому наступ. року надав кредит на суму 100 млн дол. США. У серпні–жовтні 1960 кубин. влада здій­снила націоналізацію та експро­пріацію, зокрема й підпр-в амер. власників. Водночас між К. і СРСР підписано торг. угоду та відновлено дипломат. відносини (перший раз встановлено 1942, а 1952 перервано). Як на­слідок США вдалися до екон. блокади К. й розриву з нею дипломат. відносин. Спробу військ. перевороту за амер. підтримки у квітні 1961 було провалено. У жовтні 1962 унаслідок розташу­вання на К. рад. ракет з ядер. боєголовками розпочалася Карибська криза. Після розпаду СРСР на К. розпочався екон. спад (щорічно рад. допомога у грош. еквіваленті складала 4–6 млрд дол. США). У 1990-х рр. кубин. влада була змушена піти на деякі поступки щодо приват. влас­ності та ввести режим економії. 1997 створ. 3 вільні екон. зони – Вахай (муніципалітет Бойєрос, провінція Гавана), Гавана, Маріель (провінція Артеміса). 2006 Ф. Кастро Рус через хворобу тимчасово, а 2008 остаточно передав владні повноваження своєму братові Раулю (від 1976 був віце-президентом). Після колоніал. залежності від Іспанії, бл. 90-річ. орієнтації у сфері між­нар. політики та екон. співпраці почергово на США і СРСР кубин. влада робить ставку на розвиток відносин із країнами Лат. Америки та Китаєм.

К. – аграрно-індустр. країна. Важ­ливими галузями кубин. економіки є туризм, вироб-во цукру, тютюну, кави, рому, какао, вирощування цитрусових, виготовлення буд. матеріалів, рибальство, видобуток нікелю, міді, магнію, хрому. К. – один зі світ. лідерів у галузі фармацевтики та біотехнології. Розвинуті нафт., хім., текстил., папер., деревообробна, харч. галузі та с.-г. машинобудування. Об’єм ВВП 114,1 млрд дол. США (2010; у розрахунку на 1 особу – 9,9 тис.). У його структурі 69,3 % припадає на долю сфери послуг, зокрема й буд-во, транспорт, зв’я­зок, 26,1 % – пром-сті, 4,6 % – сільс., ліс. госп-в і рибальства. Важливу роль відіграє фінанс. допомога вихідців із К., які меш­кають за кордоном, зокрема у США. Її отримує бл. 50 % насел., у грош. еквіваленті вона складає бл. 1 млрд дол. США на рік. Гол. роль у функціонуванні та розвитку фінанс. системи відіграє Центр. банк К.; є незначна кількість комерц. банків. У товар. структурі експорту 56,7 % вартості припадає на нікельвміщуючі концентрати, 6,4 % – на тютюн і тютюн. вироби, 5,5 % – на продукцію цукр. пром-сті, 2,2 % – на рибу та морепродукти. К. імпортує продукцію хім. пром-сті, комп’ютери й оргтехніку, продукти харчування, текстиль, взуття. Осн. торг. партнери: Венесуела, Китай, Іспанія, Канада, Нідерланди, Німеччина. Найбільші мор. порти: Гавана, Сантьяґо-де-Куба, Матанзас, Сьєнфуеґос, Нуевітас (провінція Камаґуей); міжнар. аеропорти: Гавана, Варадеро (провінція Матанзас), Сьєнфуеґос, Ольґін, Сантьяґо-де-Куба, Сьєґо-де-Авіла, Мансанільо (про­вінція Ґранма), о-ви Кайо-Ларґо (провінція Хувентуд), Кайо-Коко (провінція Сьєґо-де-Авіла). Най­популярніший курорт – Варадеро на п-ові Ікакос (52 готелі). Розвинуту готел. інфраструктуру мають й Гавана, Сьєґо-де-Аві­ла, Ольґін, Сантьяґо-де-Куба, о-в Кайо-Ларґо. У Гавані – Кубин. АН та ін-ти, які входять до її складу, ін. гол. наук. установи, провідні ВНЗи та б-ки. Знач. наук. закладами є Ін-т тропіч. овочівництва у м. Санто-Домінґо (провінція Вілья-Клара) та Центр до­слідж. у галузі соняч. енергії у м. Сантьяґо-де-Куба. ВНЗи (загалом у К. – понад 60) також діють у порту Маріель, містах Сантьяґо-де-Куба, Санта-Клара, Камаґуей, Матанзас, Пінар-дель-Ріо, Баямо, Ольґін, Сьєнфуеґос. У всьому світі широке визнання отримала кубин. медицина, яка орієнтована на надання допомоги на основі високих технологій і найсучасніших наук. досягнень. Мережа мед. закладів К. спроможна за­безпечити своєчасне та якісне безкошт. лікування усіх жит., хоча переважна більшість перебуває за межею бідності. Кубин. лікарі виконують найскладніші операції, зокрема й на серці. Під час лікування вони широко застосовують методи традиц. і нар. медицини. Сюди приїжджають лікуватися хворі навіть зі США. На всіх рівнях, як на заг.-кубин., так і провінційному, досить ефек­тивно діють комісії з мед. етики. Кубинцям також створ. усі умови для отримання обов’яз­кової 6-річ. початк., основної 3-річ. серед. і повної 3-річ. серед. освіти. Досить розвинутими та цінними у світ. масштабі є кубинські літ-ра, образотворче мист-во, музика, танець, театр, кіно та цирк. Музейні центри К.: Гавана, Камаґуей, Матанзас, Ольґін, Сантьяґо-де-Куба, Санта-Клара. У м-ку Сан-Фран­цис­ко-де-Паула побл. Гавани в садибі «Ла Віхіа» (у перекл. з іспан. – сторож. вежа, спостереж. пункт; 19 ст.) 1939–60 мешкав відомий письменник Е.-М. Гемінґвей (через фіз. і псих. хвороби останні 9 місяців життя минули в США). На кубин. землі він написав чимало визнач. творів або окремі розділи, з К. пов’язана його повість «The Old Man and the Sea» / «Старий і море» (ж. «Life», 1952, 1 вересня; іспан. мовою вперше надру­ковано у перекладі кубинця Л. Новеса Кальво в гаван. ж. «Bo­hemia», 1953, 15 березня, укр. – у перекладі В. Митрофанова в кн. «Прощавай, зброє. Старий і море. Оповідання», К., 1974; 1952 відзначено Пулітцерів., 1954 – Нобелів. преміями). Через тиждень після смерті письменника Ф. Кастро Рус (у травні 1960 Е.-М. Гемінґвей спілкувався з кубин. команданте під час проведення Міжнар. конкур­су ловлення агухи) відвідав садибу «Ла Віхіа» і висунув ідею про створення в ній музею (21 лип­ня 1962 офіційно відкрито, через рік почав функціонувати; з-поміж низки гемін­ґвеїв. речей на К. – у соборі св. Діви Каридад (захисниця К.) у м-ку Ель Кобре, провінція Сан­тьяґо-де-Куба – зберігається нобелів. медаль). До Світ. спад­щини ЮНЕСКО включено: 1982 – Стару Гавану та її укріплення, 1988 – м. Трінідад (провінція Санкті-Спірітус) і Долину Індіанців (група з трьох долин – Сан-Луїс, Санта-Роса і Меєр – довж. 12 км і пл. бл. 270 км2, які у 18–19 ст. були центром цукр. пром-сті; у період найбільшого розквіту там діяло понад 70 цукр. з-дів, на яких і на плантаціях цукр. тростини працювало бл. 30 тис. рабів), 1997 – фортецю Сан-Педро-де-ла-Рока у м. Сантьяґо-де-Куба (збудована 1638–70 на місці меншої, яка існувала від кін. 16 – поч. 17 ст.), 1999 – Нац. парк Десембарко-дель-Ґранма (провінція Ґранма) і Долину Віньялес (карст. депресія пл. бл. 132 км2 у гірському масиві Сьєрра-де-лос-Орґа­нос на Пн. від м. Віньялес у про­вінції Пінар-дель-Ріо), 2000 – археол. ландшафт перших кавових плантацій Пд.-Сх. К. (побл. підніжжя масиву Сьєрра-Маестра), 2001 – Нац. парк Алехан­дро-де-Умбольдт (провінції Оль­ґін і Ґуантанамо), 2005 – істор. центр м. Сьєнфуеґос, 2008 – істор. центр м. Камаґуей. Статус біосфер. резерватів ЮНЕСКО мають 6 охорон. тер. – Пенінсула-дель-Ґуана­акабібес, Сьєрра-дель-Росаріо (обидва – провінція Пінар-дель-Ріо), Сьєнаґа-де-Сапата (провінція Матанзас), Буенавіста (провінція Сьєґо-де-Авіла), Кучильяс-де-Тоа, Баконао (обидва – провінція Сантьяґо-де-Куба). Найбільшого успіху кубинці отримали в таких видах спорту, як бокс (на Олімп. іграх у 1900–2012 здобули 34 золоті, 19 сріб. і 14 бронз. медалей; ба­гатораз. чемпіони Олімп. ігор і світу: Т. Стівенсон, Ф. Савон, А. Ер­рера Вера, Х. Ернандес Сьєрра, Е. Вінент Чарон, М.-С. Кінделан Меса, Ґ. Ріґондо Ортіс; чемпіони світу у профес. боксі: К. Ґавілан, Б. Парет, Й.-П. Ернан­дес; визнач. кубин. тренер А. Са­ґарра закін. Київ. ін-т фіз. культури, захистив кандидат. ди­­сертацію з педагогіки), легка атлетика (10, 14, 15; володарі зо­­лотих медалей Олімп. ігор і багатораз. чемпіони світу: зі стриб­ків у висоту – Х. Сотомайор Са­набрія, зі стрибків у довжину – І.-Л. Педросо Солер), вільна та греко-рим. боротьба (7, 5, 7), дзюдо (6, 13, 16), фехтування (5, 5, 6; 1900 під час дебюту кубин. команди на Олімп. іграх у Парижі Р. Фонст Сеґундо у змаганнях на шпагах здобув першу в історії К. золоту медаль, а на наступ. Олімпіаді він завоював ще 3 медалі – у особистих змаганнях на рапірах і шпагах та у команд. змаганнях на рапірах), шахмати (1921 Х.-Р. Капабланка став 3-м в історії чемпіоном світу), бейсбол, волейбол, важка атлетика, тхеквондо, стрільба, веслування на байдарках і каное, плавання, велоспорт, па­рус. спорт, баскетбол. Загалом за всю історію кубинці вибороли 72 золоті, 67 сріб. і 69 бронз. олімп. медалей.

24 серпня 1991 в Україні відкри­то ген. консульство К. (пізніше перетворено на посольство), а у вересні 1993 у К. – посольство України. 6 грудня 1991 К. визнала незалежність України, а 12 березня 1992 був підписаний укр.-кубин. Протокол про встановлення дипломат. відносин. 2000 і 2011 К. з держ. і робочими візитами відвідували президенти України, 1997 – Голова ВР України, 1998, 2002, 2010 – Міністри закордон. справ України. 1995, 2003 і 2011 в Україні з робочими візитами по­бували Міністри закордон. справ К., 2012 – заст. голови РМ К. 2010 і 2012 у ході роботи відповідно 65-ї та 67-ї сесії ГА ООН відбулися зустрічі Міністра закордон. справ України з головою зовн.-політ. відомства К. Діючі двосторонні органи високого рівня: депутат. група ВР України з міжпарламент. зв’яз­ків з Респ. К.; група дружби «К.–Україна» у НА К.; Міжуряд. укр.-кубин. комісія з торг.-екон. та наук.-тех. співроб-ва (засідання проводять від 1995). Торг.-екон. партнерство України з К. є досить тривалим у часі (від 1960-х рр.). 2012 частка України у зовн. торгівлі К. з країнами світу становила 0,15 %. Осн. договірно-правовою базою між Україною та К. у торг.-екон. та інвест. площині є «Угода між КМ України та Урядом К. про торг.-екон. співроб-во» від 20 червня 1998 та «Угода про сприяння та взаєм. захист інвестицій» від 20 травня 1995. За даними Держ­стату України, 2012 заг. обсяг взаєм. торгівлі товарами та послугами між Україною та К. становив 32,01 млн дол. США (екс­порт – 29,5 млн, імпорт – 2,5 млн). Структура експорту: засоби назем. транспорту крім залізничного (19,7 %), вироби з чорних металів (19,4 %), мінерал. добрива (19,3 %), ядерні реактори, котли, машини (14,6 %), молоко та молочні продукти, яйця птиці, натурал. мед (4,7 %), каучук, гума (6,5 %). Імпорт має дуже вузьку диверсифікацію та складається в основному з алкогол. і безалкогол. напоїв та оцту, а також тютюну і пром. замінників тютюну, у незнач. кількостях цукру. Станом на 1 січня 2013 обсяги прямих інвестицій з К. становили 421,5 тис. дол. США. Загалом гол. співпраця України з К. в екон. сфері відбувається у хім., маш.-буд. (вантажівки, трактори), авіац., мед., фармакол., гірн.-видобув., енергет. сферах і у галузі с. госп-ва. Наприкінці 1920-х рр. на К. працював на тютюн. плантації та вивчав вироб-во кубин. сигар уродженець Києва З. Давидофф. Від поч. 1960-х рр. за протекцією тодіш. міністра економіки Е. (Че) Ґевари (обіймав також посади голови Нац. банку та міністра пром-сті) він був осн. постачальником кубин. сигар у Європу (на поч. 1990-х рр. компанія «Davidoff of Geneva» вироб-во сигар перенесла у До­­мінікан. Респ.). Взаємозв’язки між Україною та К. у культурно-гуманітар. сфері розвивають на основі міжуряд. «Угоди про співробітництво в галузях культури, освіти і науки», що набула чинності 1994. За 30-річну історію рад.-кубин. дружби в укр. ВНЗах було підготовлено бл. 9 тис. кубин. фахівців. 1991 АН УРСР і АН К. підписали Угоду та Протокол про наук. співроб-во. Багато українців (переважно жін. статі) перебувають у шлюбі з колиш. кубин. студентами та постійно проживають на кубин. землі. Низка укр. інж. і викл. тимчасово за закордон. відрядженнями працювали на К. Нині гол. напрямом укр.-кубин. куль­турно-гуманітар. співроб-ва є лікування та оздоровлення дітей з України, які постраждали унаслідок Чорнобил. катастрофи. За 24 р. здійснення лікув. програми «Діти Чорнобиля», за­початк. з ініціативи Ф. Кас­тро Рус, курс реабілітації у кубин. лікув.-оздоров. центрі «Терара» пройшли понад 24 тис. укр. пацієнтів (із них – бл. 21 тис. дітей). Кубин. лікарі також неодноразово приїжджали в Україну, де кон­сультували укр. медиків і призначали курси лікування укр. хворим. 1992 у Києві засн. Асоц. дружби «Україна–К.» (нині функ­ціонують первинні орг-ції у Вінн., Житомир., Одес., Полтав., Терноп., Харків., Чернів., Черніг. та ін. обл.), 1993 у Гавані – Асоц. дружби «К.–Україна». 2008–11 укр. телеканал «Інтер» відзняв цикл передач про К., її екон., наук. і турист. потенціали. Ос­танній цикл був присвячений українцям, які нині проживають на К. Від 31 березня до 4 квітня 2010 у Гавані вперше в Лат. Аме­риці пройшов Тиждень укр. кіно, на якому продемонстрували 5 укр. фільмів Нац. кіностудії ім. О. Довженка із субтитрами іспан. мовою. У серед. липня 2012 на 3-му Одес. міжнар. кінофестивалі відбулася укр. пре­зентація іспан.-франц. фільму-кіноальманаху «Гавано, я люблю тебе», сценарій до якого написав кубин. письменник і журналіст Л. Падура (в Україні на широкий екран стрічку випущено у серпні). 22–31 жовтня цього ж року у Києві проведено фестиваль кубин. культури «К. – птах свободи», у рам­ках якої відбулися: виставка живопису та фото про К., вечір кубин. поезії за участі акторів Нац. укр. драм. театру ім. І. Фран­ка, презентація віршів А. Гереро, виступ кубин. муз. групи «Соль-К.», показ д/ф «Фідель. Невідома історія» (2001), «Гаванська сюїта» (2004; обидва – реж. Е. Браво), «Буена Віста» (1999, В. Вендерс), «Віва Куба» (2005, Х.-К. Кремата) тощо. Для взаєм. ознайомлення з життям, історією та культурою, дося­­гнен­ня кращого взаєморозумін­­ня та дружби між насел., обміну в розв’язанні аналог. проблем, що постають перед органами упр. та орг-ціями, встановлено дружні зв’язки між Києвом і Гаваною (1994 – «Угода про встановлення друж. зв’язків між міс­том Києвом – столицею України та містом Гаваною – столицею Республіки Куба», 2000 – «Меморандум про поглиблення співробітництва між містом Києвом (Україна) і містом Гавана (Республіка Куба)»), Волин. обл. і провінцією Пінар-дель-Ріо (2001), Одес. обл. і провінцією Матанзас (2002) та Київ. обл. і провінцією Гавана (2004). Загалом договірно-правова база між Україною та К. нараховує 59 документів. 1999 у Гавані встановлено пам’ятник Т. Шевченку. Першим на К. перекладачем творів Кобзаря був письменник і фольклорист С. Фейхоо. 1966 у вид-ві Ун-ту Лас-Вільяс у кн. «Російські і радянські поети» надруковано його переклади «Заповіту», «В казематі», «Думи мої, думи мої», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Думка», «Н. Маркевичу», «Минають дні, минають ночі», «Як маю я журитися», «Не завидуй багатому» та ін. поезій. Окрім того, С. Фейхоо вмістив уривки творів Т. Шевченка у ст. «Подорож до Радянського Союзу», опубл. у м. Санта-Клара в університет. літ. і громад.-політ. ж. «Islas» («Острови», 1967, № 2). Під час кількох поїздок до СРСР був і в Києві: відвідував музей нашого поета, а 1964 брав участь у Міжнар. форумі діячів культури, присвяченому 150-річчю від дня народж. Т. Шевченка. 1974 кубин. перекладачка, літературознавець А. Ґонсалос Боланос у ґрунт. статті про життя і творчість Кобзаря («Острови», № 44) оцінила його поезію як «патріотичну, ніжну, свіжу, відкриту для всіх простих людей на Землі», у цьому ж номері надрукувала вибрані частинки з його щоден­ника, переклади «Гімну черничого», «Перебенді», «Юродивого», уривки з «Гайдамак» тощо. Вона також відвідувала Київ, де прочитала для студентів Ун-ту кілька лекцій з латиноамер. літ-ри. В подальшому до популяризації Т. Шевченка та низки укр. поетів і прозаїків 20 – поч. 21 ст. вдавалися й багато ін. кубин. літераторів. 1986 у першому номері літ. ж. «Union» вийшла іспан. мовою в перекладі кубин. поета А. Марті Фуентеса та укр. перекладачки і літературознавця М. Жердинівської добірка творів укр. поетів С. Жолоб, В. Коротича, О. Лупія, Б. Олій­ни­ка, Д. Онковича та Д. Павличка. Видано й значну кількість колектив. зб. поезій та повістей і оповідань кубин. авторів, зб. ку­бин. фольклору у перекладі укр. мовою. Окремими книгами вийшли поет. збірки Ф. Хаміса, Н.-К. Ґільєна батисти, Х.-Х. Мар­ті, романи А. Карпентьєра-Валь­монта, А.-М. Родріґеса, С. Фей­хоо, дит. повісті І.-П. Сото, Ф. Ба­сульто, Д. Алонсо. Твори кубин. письменників постійно друкують і в укр. період. вид., зокрема ж. «Всесвіт». На його сторінках укр. мовою опубліковані поезії А. Аух’єра, Ф. Піти Родріґеса, П. де Ораа, Р. Фернандеса Ретамара, проз. твори Р. Ґонсалеса де Каскорро, Ґ. Еґурена, М. Кофіньйо Лопеса, О.-Х. Кардоссо, А.-С. Кардоси, Х. Солер Пуїґа. В Україні перекладами кубин. літ-ри укр. мовою та її вивченням займалися С. Борщевський (у 1990-х рр. перебу­вав на дипломат. роботі на К.), О. Буценко, І. Драч, М. Жердинівська (одна з провід. дослідниць укр.-кубин. літ. зв’язків, авторка ґрунт. ст. «Кубинська література» в УЛЕ та розділу «Література» до ст. «Куба» в 2-му вид. УРЕ), А. Іллічевський, Г. Лат­ник, М. Литвинець, П. Марусик, О. Мокровольський, М. Москаленко, Л. Олевський, П. Осадчук, Д. Павличко, А. Перепадя, Ю. Покальчук, П. Соколовсь­кий, В. Шовкун.

Літ.: Нуньес Хименес А. Республика Куба / Пер. с испан. Москва, 1963; Фо­нер Ф. С. История Кубы и ее отношение с США / Пер. с англ. Москва, 1963–64. Т. 1–2; Ле Риверенд Х. Кубинская республика / Пер. с испан. Москва, 1970; Республика Куба. Основы государственного строя. Москва, 1978; По­кальчук Ю. Сучасна латиноамериканська проза. К., 1978; Пащук В. В. Форпост социализма в Латинской Америке. К., 1979; Кастро Ф. История меня оправдает / Пер. с испан. Гавана, 1984; Ларин Е. А. Политическая история Кубы ХХ в. Мос­ква, 2007.

А. І. Шушківський

Стаття оновлена: 2014