Контамінація

КОНТАМІНА́ЦІЯ (лат. contaminatio — змішува­н­ня) — схреще­н­ня двох мовних одиниць, які, пере­буваючи в па­­радигматичних (у від­ношен­ні синонімії і взагалі семантичної спів­від­носності) та рідше синтагматичних від­ноше­н­нях між собою, одночасно спливають у сві­домості мовця при потребі по­значе­н­ня певного поня­т­тя чи ситуації і внаслідок цього пере­плітаються або тісно по­єд­нують­ся в межах однієї ново­утвореної одиниці. Парадигмат. слово­творча К. приводить до ускладне­н­ня як кореня (основи), так і афіксал. частини ново­утвор. оди­­ниці. Це, напр., окремі помилки на зразок набиндючений у О. Дов­женка (набундючений + напиндючений), щось-небудь (щось + що-небудь), зокрема при двомовності — староукр. нѣкійсь, за­­­старіле неякийсь у значен­ні «який-небудь» (для порівня­н­ня: давньорус., старословʼян. нѣкыи або польс. niejaki й укр. якийсь); ви­­падки, вже закріплені в мові: гра­­бувати (грабити + рабувати), бельбухи (бебехи + тельбухи), ма­йоріти (маяти + мріти), діалектне кіля «біля» (коло + біля). На рівні афіксів: діалектні форми прикметників типу козинячий (козиний + козячий), воловʼячий (воловий + волячий); діалектні форми інфінітива типу гребсти (гребти + трести), пливсти (плив­­ти + плисти). К. може полегшуватися формал. подібністю слів, але оста­н­ня необовʼязкова (осто­­гиднути — від огиднути + осточортіти або остобісіти). При К. можуть по­єд­нуватися не лише елементи слів, а й цілі слова, зокрема в межах аналіт. слова, напр., помилкові по­єд­на­н­ня ана­­літ. і синтет. ступ. порівня­н­ня: більш точніше (більш точно + точ­­ніше), найкращий від усіх (най­­кращий + кращий від усіх), особливо в служб. словах: діалектне зоз (юшка зоз рибою), уві (уві сні) і ув (ув армії) — у + в, за­старіле для ради, діалектне тале [тʼале] — та + але (два проти­ставні сполучники), сплутуван­­ня у вживан­ні компонентів парних сполучників: «І почала [Миш­­ва] хазяйнувати, — Не стільки їсти, як псувати» (Л. Глібов) — не стільки... скільки і не так... як. К. стійких (лексич. і фразеол.) і вільних синтакс. словосполучень виявляється як по­єд­на­н­ня компонентів двох спів­від­нос. по­значень того самого поня­т­тя або ситуації і як сплутува­н­ня керува­н­ня при двох синонім. чи тому самому слові. Напр.: свято Івана Купала (від Купала й Івана Хрестителя); жив-був собі (казковий зачин — від жив-був + жив собі чи був собі); такі від­хиле­н­ня від норми, як під­няти тост (під­няти келих і за­пропонувати чи проголосити тост), за­­рубати [собі] на вуса (заруба­ти [собі] на носі й намотати [собі] на вуса), роз­межувати грішне від праведного (роз­межувати що з чим, що і що і від­межувати що від чого); Оплачуйте за про­їзд! (слова кондуктора; оплачувати про­їзд і платити за про­їзд). К. на рівні рече­н­ня виявляється при схрещен­ні елементів особ. і без­особ. кон­струкцій: Мова йдеться про... (Мова йде про і Йдеться про); елементів рече­н­ня зі встав. або від­окремл. чл. і складнопідряд. рече­н­ня: «Як ви знаєте, що жертв під час аварії не було» (Як ви знаєте, жертв... і Ви знаєте, що...), «Но греки, як спаливши Трою, Зробили з неї скирту гною» (І. Котляревський) — як спалили Трою і спаливши Трою; кон­струкцій з різними типами модальності: «Ви не можете мені сказати, будь ласка, як пройти...?» (на вулиці до пере­хожого) — Ви не можете сказати і Скажіть, будь ласка; Усім сторон­нім прошу ві­ді­йти! (Усім сторон­нім ві­ді­йти! і Усіх сторон­ніх прошу ві­ді­йти!). Нерідко К. від­бувається внаслідок схреще­н­ня по­значень дій двох різних субʼєктів, коли діє­слово-присудок стосується од­­ного субʼєкта, а формально по­­вʼязаний з ним діє­прислівник — ін.: «Не сіявши, не оравши, не буде жито родити» (Прислівʼя), «Прибувши в порт, наш корабель охоче від­відували місцеві жителі» (такі звороти здавна ві­­домі як продовже­н­ня кон­струкцій з давальним само­стійним, їх наявність значно зросла свого часу під впливом франц. мови, але, з ін. боку, вони по­стійно ви­­никають і незалежно від подіб. впливів). Давня К. — виникне­н­ня соціатив. під­мета типу ми з тобою (при­йшли), тобто ми + я з тобою. К. склад. речень призводить до утворе­н­ня пере­хід. кон­струкцій між різними способами пере­дачі чужої мови — схре­­ще­н­ня кон­струкцій: а) з прямою і непрямою мовою, внаслідок чого утворюється одна конструк­­ція з напів­прямою мовою («І вже коли вчувалось: “буть біді, Що треба б чоловіка зупинити”, — Я ж і тоді мовчав талановито». — Б. Олійник); б) з мовою автора і чужою мовою, у результаті чого утворюється не­власне пряма мова («Вона стулила сухі губи і зняла очі до стелі. Що ж! Вона мовчить, бо у свято гріх лаятись». — М. Коцюбинський) і ще складніші кон­струкції («Його [Да­­нилка] пере­стріває друг, повід­ає, як дратувалися мати і..., мабуть, битимуть, та не треба цього боятися, ось пі­демо вдвох..., а при мені вона не битиме». — Ю. Янов­ський). К. компонентів морфол. категорій від­бувається, зокрема, в межах — а) категорії особи: «Ти [доля] взяла Мене, маленького, за руку І в школу хлоп­ця одвела» (Т. Шевченко) — та сама особа подається одночасно з двох сторін (з боку самого мовця і когось сторон­нього); б) категорії роду: «Оленька, таке малюсеньке, в сорочечці, чорнявенька» (А. Тесленко) — жін. і серед. роди; в) категорії числа: «Героїзм нашого народу не забудеться. Їхні по­двиги уві­йшли в історію» (схреще­н­ня категорій збірності і дистрибутив. множини: народ — люди); г) категорії істот — неістот: «Хто воно за таке любов?» (М. Він­грановсь­кий); ґ) категорії посесивнос­­ті: Джека Лондонові оповіда­н­ня (фор­­ма родового від­мінка + присвій. прикметник), особливо в староукр. мові: челядь Опанасова Галиченка тощо.

При синтагмат. К., по-перше, від­­бувається схреще­н­ня, зли­т­тя чл. синтагми, коли на­ступне слово реалізується в мовлен­ні якимсь своїм елементом тоді, коли попереднє ще не закінчилося (із шкіл. твору: «Перед нашима [то­бто нашими очима] стоять образи прапороносців»; з ви­ступу: «...роман Вин­ника... я хотіла сказати “Вир” Тютюн­ника»), і на­­віть тоді, коли попереднє слово ще й не починалося (помилки на зразок: «Перед тим як конт­ролювати... е-е... тобто дикту­ва­ти контрольну, згадаймо...»). По-друге, від­бувається пере­хре­ще­н­ня, взаємопере­ставле­н­ня чл. синтагми або їхніх елементів — напр., у нар. гуморесці: «Чи не телячили бачів? — Телячили: під нашим ночом стоговали, дак трохи їдун не пововчив; брехало пособачив, а гукало почоловічив, да й задрали лози та побігли в хвости» (М. Дра­гоманов), тобто бачили телят, під стогом ночували і т. д.

К. може приводити до «нелогіч.» утворень: голоштан (нібито від голі штани, хоч на­справді від голий + без штанів); ми з ним; «Це дві великі різниці» («Це велика різниця» + щось на зразок «Це дві різні речі»). К. як взаєм. одночас. вплив двох одиниць не слід повʼязувати або навіть ототожнювати зі значно поширенішим процесом — аналогією (односпрямов. впливом однієї одиниці на ін.). Так, наявність у парадигмі одного слова форм із парадигми ін. слова (напр., бігти: минулий час біг, бігла і т. д., але теперіш. час біжу, біжать і т. д. — від витісненого біжати) — це наслідок не К., як часто вважають, а роз­шире­н­ня вжива­н­ня внаслідок аналогії одних форм і витісне­н­ня інших.

Завантажити статтю