Контамінація - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Контамінація

КОНТАМІНА́ЦІЯ (лат. contaminatio – змішування) – схрещення двох мовних одиниць, які, перебуваючи в па­­радигматичних (у відношенні синонімії і взагалі семантичної співвідносності) та рідше синтагматичних відношеннях між собою, одночасно спливають у свідомості мовця при потребі позначення певного поняття чи ситуації і внаслідок цього переплітаються або тісно поєднують­ся в межах однієї новоутвореної одиниці. Парадигмат. слово­творча К. приводить до ускладнення як кореня (основи), так і афіксал. частини новоутвор. оди­­ниці. Це, напр., окремі помилки на зразок набиндючений у О. Дов­женка (набундючений + напиндючений), щось-небудь (щось + що-небудь), зокрема при двомовності – староукр. нѣкійсь, за­­старіле неякийсь у значенні «який-небудь» (для порівняння: давньорус., старослов’ян. нѣкыи або польс. niejaki й укр. якийсь); ви­­падки, вже закріплені в мові: гра­­бувати (грабити + рабувати), бельбухи (бебехи + тельбухи), майоріти (маяти + мріти), діалектне кіля «біля» (коло + біля). На рівні афіксів: діалектні форми прикметників типу козинячий (козиний + козячий), волов’ячий (воловий + волячий); діалектні форми інфінітива типу гребсти (гребти + трести), пливсти (плив­­ти + плисти). К. може полегшуватися формал. подібністю слів, але остання необов’язкова (осто­­гиднути – від огиднути + осточортіти або остобісіти). При К. можуть поєднуватися не лише елементи слів, а й цілі слова, зокрема в межах аналіт. слова, напр., помилкові поєднання ана­­літ. і синтет. ступ. порівняння: більш точніше (більш точно + точ­­ніше), найкращий від усіх (най­­кращий + кращий від усіх), особливо в служб. словах: діалектне зоз (юшка зоз рибою), уві (уві сні) і ув (ув армії) – у + в, застаріле для ради, діалектне тале [т’але] – та + але (два протиставні сполучники), сплутуван­­ня у вживанні компонентів парних сполучників: «І почала [Миш­­ва] хазяйнувати, – Не стільки їсти, як псувати» (Л. Глібов) – не стільки... скільки і не так... як. К. стійких (лексич. і фразеол.) і вільних синтакс. словосполучень виявляється як поєднання компонентів двох співвіднос. позначень того самого поняття або ситуації і як сплутування керування при двох синонім. чи тому самому слові. Напр.: свято Івана Купала (від Купала й Івана Хрестителя); жив-був собі (казковий зачин – від жив-був + жив собі чи був собі); такі відхилення від норми, як підняти тост (підняти келих і запропонувати чи проголосити тост), за­­рубати [собі] на вуса (заруба­ти [собі] на носі й намотати [собі] на вуса), розмежувати грішне від праведного (розмежувати що з чим, що і що і відмежувати що від чого); Оплачуйте за проїзд! (слова кондуктора; оплачувати проїзд і платити за проїзд). К. на рівні речення виявляється при схрещенні елементів особ. і безособ. конструкцій: Мова йдеться про... (Мова йде про і Йдеться про); елементів речення зі встав. або відокремл. чл. і складнопідряд. речення: «Як ви знаєте, що жертв під час аварії не було» (Як ви знаєте, жертв... і Ви знаєте, що...), «Но греки, як спаливши Трою, Зробили з неї скирту гною» (І. Котляревський) – як спалили Трою і спаливши Трою; конструкцій з різними типами модальності: «Ви не можете мені сказати, будь ласка, як пройти...?» (на вулиці до перехожого) – Ви не можете сказати і Скажіть, будь ласка; Усім стороннім прошу відійти! (Усім стороннім відійти! і Усіх сторонніх прошу відійти!). Нерідко К. відбувається внаслідок схрещення позначень дій двох різних суб’єктів, коли діє­слово-присудок стосується од­­ного суб’єкта, а формально по­­в’язаний з ним дієприслівник – ін.: «Не сіявши, не оравши, не буде жито родити» (Прислів’я), «Прибувши в порт, наш корабель охоче відвідували місцеві жителі» (такі звороти здавна ві­­домі як продовження конструкцій з давальним самостійним, їх наявність значно зросла свого часу під впливом франц. мови, але, з ін. боку, вони постійно ви­­никають і незалежно від подіб. впливів). Давня К. – виникнення соціатив. підмета типу ми з тобою (прийшли), тобто ми + я з тобою. К. склад. речень призводить до утворення перехід. конструкцій між різними способами передачі чужої мови – схре­­щення конструкцій: а) з прямою і непрямою мовою, внаслідок чого утворюється одна конструк­­ція з напівпрямою мовою («І вже коли вчувалось: “буть біді, Що треба б чоловіка зупинити”, – Я ж і тоді мовчав талановито». – Б. Олійник); б) з мовою автора і чужою мовою, у результаті чого утворюється невласне пряма мова («Вона стулила сухі губи і зняла очі до стелі. Що ж! Вона мовчить, бо у свято гріх лаятись». – М. Коцюбинський) і ще складніші конструкції («Його [Да­­нилка] перестріває друг, повідає, як дратувалися мати і..., мабуть, битимуть, та не треба цього боятися, ось підемо вдвох..., а при мені вона не битиме». – Ю. Янов­ський). К. компонентів морфол. категорій відбувається, зокрема, в межах – а) категорії особи: «Ти [доля] взяла Мене, маленького, за руку І в школу хлоп­ця одвела» (Т. Шевченко) – та сама особа подається одночасно з двох сторін (з боку самого мовця і когось стороннього); б) категорії роду: «Оленька, таке малюсеньке, в сорочечці, чорнявенька» (А. Тесленко) – жін. і серед. роди; в) категорії числа: «Героїзм нашого народу не забудеться. Їхні подвиги увійшли в історію» (схрещення категорій збірності і дистрибутив. множини: народ – люди); г) категорії істот – неістот: «Хто воно за таке любов?» (М. Вінграновсь­кий); ґ) категорії посесивнос­­ті: Джека Лондонові оповідання (фор­­ма родового відмінка + присвій. прикметник), особливо в староукр. мові: челядь Опанасова Галиченка тощо.

При синтагмат. К., по-перше, від­бувається схрещення, злиття чл. синтагми, коли наступне слово реалізується в мовленні якимсь своїм елементом тоді, коли попереднє ще не закінчилося (із шкіл. твору: «Перед нашима [то­бто нашими очима] стоять образи прапороносців»; з виступу: «...роман Винника... я хотіла сказати “Вир” Тютюнника»), і на­­віть тоді, коли попереднє слово ще й не починалося (помилки на зразок: «Перед тим як конт­ролювати... е-е... тобто дикту­ва­ти контрольну, згадаймо...»). По-друге, відбувається перехре­щення, взаємопереставлення чл. синтагми або їхніх елементів – напр., у нар. гуморесці: «Чи не телячили бачів? – Телячили: під нашим ночом стоговали, дак трохи їдун не пововчив; брехало пособачив, а гукало почоловічив, да й задрали лози та побігли в хвости» (М. Дра­гоманов), тобто бачили телят, під стогом ночували і т. д.

К. може приводити до «нелогіч.» утворень: голоштан (нібито від голі штани, хоч насправді від голий + без штанів); ми з ним; «Це дві великі різниці» («Це велика різниця» + щось на зразок «Це дві різні речі»). К. як взаєм. одночас. вплив двох одиниць не слід пов’язувати або навіть ототожнювати зі значно поширенішим процесом – аналогією (односпрямов. впливом однієї одиниці на ін.). Так, наявність у парадигмі одного слова форм із парадигми ін. слова (напр., бігти: минулий час біг, бігла і т. д., але теперіш. час біжу, біжать і т. д. – від витісненого біжати) – це наслідок не К., як часто вважають, а розширення вживання внаслідок аналогії одних форм і витіснення інших.

Літ.: Пауль Г. Принципы истории язы­ка. Москва, 1960; Лимаренко В. С. Про вивчення контамінацій в українській мові та деякі особливості їх творення // О. О. Потебня і деякі питання сучас. славістики: Тези доп. X., 1960; Ицко­вич В. А., Шварцкопф Б. С. О контаминации и смежных с нею явлениях // Памяти акад. Виктора Владимировича Виноградова. Москва, 1971; Z. Zagór­ski. W sprawie kontaminacji // Studia po­­lonistyczne. T. 1. Poznań, 1973; Ужчен­ко В. Д. Фразеологічна контамінація як стилістичний прийом // Вісн. Харків. ун-ту. 1974. № 109; Дудик П. C. Явища номінації, сегментації і контамінації в структурі речення // Синтаксис словосполучення і простого речення. К., 1975; Тараненко А. А. Языковая семантика в ее динамических аспектах. К., 1989.

О. О. Тараненко

Стаття оновлена: 2014