Контркультура - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Контркультура

КОНТРКУЛЬТУ́РА – субкультура, прихильники якої відкидають норми та цінності домінантної культури і практикують альтернативні стилі життя. К. особливо поширена серед молоді, оскільки вона легше й швидше спри­ймає нові культурні стандарти. Часом найінтенсивнішого поширення К. вва­жають 1960-і рр., коли частина молоді відкинула цінності зх. культури – прагматизм, раціоналізм, значення матеріал. благ, кар’єр. зростання – і прагнула жити в середовищі, де все це замінено цінностями гуманізму: безмеж. розвитком особистості, безпосередністю, спонтанністю, терпимістю. Інколи К. ста­вала політ. силою, як у випадках протестів амер. молоді про­ти вій­ни у В’єтнамі 1965–73 чи рад. молодіж. андерґраунду. Тер­мін «К.» уперше використав 1968 амер. соціолог Т. Роззак на позначення різних рухів, спря­мов. проти т. зв. культури батьків. Відтак К. є не окремою субкультурою, а конгломератом різ­них ідеологій: ліворадикал. філо­софії, екзистенціалізму, неофройдизму, утопіч. і ранньо­хри­стиян. традицій, романтизму, сх. містики, авангарду 1920-х рр. (див. Авангардизм), практик ран­ніх хіпі та бітників. За всієї анар­хічності, у К. виокремлюють міс­тич. і політ. напрями. У Європі гол. метою представників К. була зміна політ. реальності, у США об’єктом трансформації виступала свідомість (звідси викорис­тання у ритуалах психоактив. речовин і сх. реліг. практик). Про­тистояння двох напрямів К. про­стежується в полеміці її ідеологів Т. Роззака і Г. Маркузе, хоча заг. платформа обох – незадоволеність репресив. цивіліза­цією, де культура є інструментом придушення індивідуума. За Г. Мар­кузе, у цивілізації майбут­нього мист-во вийде з рамок худож. форми і стане формою реальності. Натомість Т. Роззак вважав світогляд Г. Маркузе недостатньо радикал., а тому закликав зробити крок від європ. раціональності до сх. окультизму та первіс. шаманства. К. передбачала відсутність розриву між об’єктом і суб’єктом, що зумовило підвищений інтерес до засобів, які дозволяють відродити відчуття єдності; заперечення науки; спроби руйнування суті існуючої культури. Те­­атралізація життєвого простору набула тотал. характеру: розпов­сюдилися перфоманс, хепе­нінг, багатотисячні рок-фести­валі під відкритим небом; зародилася іронічна, ігрова стилістика постмодернізму. К. вимагала відкинути політ. револю­цію як неефективну форму радикалізму і визнати осн. принципом сво­боду та спонтанність сексуал. стосунків, пропонувала містично-окультну техніку виходу за межі не лише ідеології, але й розумної свідомості взагалі (для цього Т. Лірі, який 1962 організував Міжнар. федерацію внутр. свободи, рекомендував широко ви­користовувати галюциногенні наркотичні засоби). 1967 лідери контркультур. руху Р. Леннінґ, П. Ґудмен, А. Ґінзберґ і Г. Маркузе провели у Лондоні Конгрес з діалектики звільнення, який проголосив фундам. прин­ципами революції свідомості все­­дозволеність і свободу насолоди (за умови, що вони не шкодять іншим), пост- і антиполіт. позицію, спонтанність, оптиміст. погляд на природу людини. Ідео­логи назвали такий рух постекзистенціальним. У США К. спри­­яла розквіту руху комун хіпі, де сотні тисяч американців отримували альтернатив. соц. досвід. Можливості, що відкрилися поколінню 1960-х рр., використовували по-різному – від задоволення потреби у гострих відчуттях до справж. перетворення внутр. світу. У 1970-і рр. виникли т. зв. сх. учення зх. походження на зразок свідомості Крішни. Соціологи пояснювали популярність сх. учень втомою від вседозволеності та потребою в аскетич. самообмеженні, здатному надати комуні хіпі вигляду замкненого реліг. ордену. До цього додавалися спроби від­­родження давніх язичниц. релігій. Послідовники язичниц. руху презентували себе як анарх., панкультурне сусп-во шануваль­ників богів і богинь природи. У цій суміші на перше місце поступово вийшов окультизм із його улюбленим персонажем – дияволом (1970 відбувся перший фестиваль окульт. мист-в у США). Консервативна революція 1970-х рр. ознаменувала кінець К., оскільки розвинене сусп-во спроможне абсорбувати альтернативу в будь-якому вигляді. Наслідками контркультур. вибуху стали «лівий» тероризм, фемінізм, рух «зелених».

Літ.: Th. Rozzak. The Making in Coun­ter-Culture. Reflection on the Techno­cra­tic Society and its Youthful Opposition. New York, 1969; T. F. Leary. The Politics of Ecstasy. London; New York, 1970; Социология контркультуры. Критический анализ. Москва, 1980; Чеснокова В. Язык социологии. Москва, 2009.

Н. Б. Отрешко

Стаття оновлена: 2014