Король Олександр Петрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Король Олександр Петрович

КОРО́ЛЬ Олександр Петрович (02. 02. 1941, лісопункт Ікса Архангел. обл., РФ) – режисер, педагог. Нар. арт. УРСР (1987). Премії ім. І. Паторжинського (1993) та І. Котляревського (1995). Закін. Київ. ін-т театр. мист-ва (1969; курс І. Чабаненка). Відтоді працював у Дніпроп. ТЮГу. Був гол. реж. Закарп. рос. драм. театру (м. Мукачеве, 1972–79), Запоріз. ТЮГу (1979–84), Запоріз. укр. муз.-драм. театру (1984–90; 1990–2002 – худож. кер.). Від 2002 викладає у Запоріз. ун-ті. Творчості К. притаманні камерність, психол. заглибленість у внутр. світ героїв, ансамблевість, яскрава лаконічна зовн. паліт­­ра мізансценування, до певної міри аскетичність сценіч. форми.

Вистави: «Коли зійде місяць» Н. За­­біли (1969), «Дім Бернарди Альби» Ф. Ґарсіа Лорки (1973), «Мати» К. Ча­­пека (1975), «Чайка» А. Чехова (1976), «Підступність і кохання» Ф. Шіллера (1977), «Тартюф» Ж.-Б. Мольєра (1979), «Баня» В. Маяковського (1983), «Бан­­ка згущеного молока» Я. Верещака (1984), «Потомки запорожців» О. Довженка, «Дерева вмирають стоячи» А. Касони (обидві – 1985), «Трамвай “Бажання”» Т. Вільямса (1987), «Москаль-чарівник» І. Котляревського (1990), «Байда, князь Вишневецький» П. Куліша (1991), «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого (1993), «Суд­­на ніч» С. Носаня (1995), «Украдене щастя» І. Франка (1996), «Кін ІV» Г. Го­­ріна (2000).

Літ.: Нещерет Т. І оживає сива давнина... // Хортиця. 1992. № 2; Її ж. На­­родний артист України Олександр Ко­­роль. З., 1995; Її ж. Сценічна Бог­­да­­ніа­­на // Хортиця. 1996. № 5.

Н. М. Ігнатьєва

Стаття оновлена: 2014