Корольов Сергій Павлович

КОРОЛЬО́В Сергій Па­влович (30. 12. 1906(12. 01. 1907), Житомир — 14. 01. 1966, Москва) — кон­структор ракетно-космічної техніки. Син П. Корольова. Академік Академії Наук СРСР (1958), двічі Герой Соціалістичної Праці (1956, 1961), Ленінська премія (1957). Державні нагороди СРСР. Закінчив будівельну професійну школу в Одесі (1924), на­вчався на механічному факультеті авіаційного від­діле­н­ня Київського політехнічного ін­ституту (1924–26). У 17-річному віці спроектував планер К-5, який був офіційно рекомендований до будува­н­ня. Закінчив Московське вище технічне училище імені М. Баумана (1930), успішно захистивши дипломний проект — легкий двомісний літак СК-4 (керівник A. Туполєв), водночас 1927–30 на­вчався у школах планеристів та пілотів-майстрів тривалого польоту. Від­тоді працював старшим інженером польотних ви­пробувань у Центральному аеро­гідродинамічному ін­ституті (Москва), створив ракетний двигун ОР-1. Водночас від 1931 на громадських засадах спів­працював із Ф. Цандером у Групі ви­вче­н­ня ре­активного руху при Товаристві сприя­н­ня обороні, авіаційному та хімічному будівництву, на базі якої 1933 створювався Ре­активний науково-дослідний ін­ститут (у серпні того ж року ви­пробувані перші радянські ракети на гібридних, а у жовтні — на рідких паливах): спочатку був за­ступником начальника Ін­ституту, очолював від­діл крилатих ракет, а від 1937 — начальник групи ракетних апаратів. Від­діл, яким керував К., 1938 роз­робив екс­периментальну систему керованої ракетної зброї. Тоді ж, уперше у світі, він об­ґрунтував концепцію ракетного винищувача-пере­хоплювача, здатного за кілька хвилин досягти великої висоти. 

27 червня 1938 заарештований, 27 вересня того ж року за звинуваче­н­ням у контр­революційній троцькістській діяльності засуджений до 10-ти років увʼязне­н­ня. Покара­н­ня від­бував у колимських таборах (РФ). Після пере­гляду справи 1940 від­правлений у Центральне кон­структорське бюро-29 (т. зв. тюремного типу), яким керував A. Туполєв, де брав участь у створен­ні авіаційних ракетних установок. 1942–45 — за­ступник головного кон­структора двигунів у Державному кон­структорському бюро Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР у Казані, за­ймався оснаще­н­ням серійних бо­йових літаків рідин­ними ракетними при­скорювачами. У липні 1944 К. звільнено з-під арешту і доручено складати для ви­пробувань ракети ФАУ-2 (А-4). Він удосконалив їх і досяг значно кращих результатів (на­приклад, ракета Р-5 могла летіти із ядерним зарядом 1200 км).

 Від 1946 — головний кон­структор балістичних ракет далекої дії і начальник від­ділу № 3 Науково-дослідного ін­ституту-88, всі роз­робки якого були під грифом «цілком таємно». 1945–47 пере­бував у від­ряджен­ні в Німеч­чині для ви­вче­н­ня їхньої ракетної техніки. Від 1956 — керівник і головний кон­структор Ракетного центру, якому під­порядковувалася діяльність багатьох науково-дослідних ін­ститутів та кон­структорських бюро. 1957 здійснено запуск над­далекої між­континентальної багато­ступінчастої балістичної ракети. 

З імʼям К. повʼязаний початок ери освоє­н­ня людством космічного простору. Під його керівництвом створено більшість балістичних та геофізичних ракет, ракет-носіїв, а також пілотованих космічних кораблів «Восток» (із першим у світі космонавтом Ю. Гагаріним) та «Восход», за допомогою яких уперше в історії виконано космічні польоти людини (1961) та здійснено вихід людини у від­критий космічний про­стір (1965). Ракетно-космічні системи, роз­роблені під керівництвом К., до­зволили здійснити запуски штучних супутників Землі (1957) та Сонця (1961), польоти автоматичних між­планетних станцій до Місяця (1959), Венери (1960), Марса (1964), здійснити мʼяку посадку на поверх­ню Місяця (1966). У Житомирі та Москві встановлено памʼятник, у м. Байконур (Казах­стан) — погру­д­дя К. Його іменем на­звано малу планету № 1855. Від 1970 діє Житомирський музей космонавтики імені С. П. Корольова.