Кук Василь Степанович

Визначення і загальна характеристика

КУК Василь Степанович (псевд.: В. Коваль, Леміш, Юрко, Вед­мідь, Кочегар, Без­имен­ний, С-Вар; 11. 01. 1913, с. Красне, нині смт Буського р-ну Львів. обл. — 09. 09. 2007, Київ, похов. у рідному с-щі) — один із керівників українського національно-визвольного руху. Закін. Золочів. гімназію (нині Львів. обл., 1932), навч. у Люблін. університеті. Член т-в «Пласт» (1925–32), «Сокіл» (1930–33), «Просвіта» (1930–34). У 1929 вступив до ОУН. За­ймався пере­­везе­н­ням зброї, вибухівки, неле­гал. літ-ри. Неодноразово заарештовувався польс. владою, 1934–36 пере­бував в увʼяз­нен­ні. 1936–37 — повіт. провід­ник ОУН Золочівщини. Організував під­піл. друкарню і лаб. із виготовлен­ня гранат (1937). Написав посіб­ник із питань кон­спірації «Пашні бу­­ряки», вів пропагандист. ро­­бо­ту серед робітників Львова. Піс­­ля 2-го Великого збору ОУН(б) — організац. референт Проводу. Навесні 1941 очолив штаб похід. груп ОУН(б). 31 серпня 1941 заарешт. нацистами у м. Ва­­сильків (Київ. обл.), після втечі з-під варти повернувся до Львова. 1942–43 — керівник Проводу ОУН(б) на Пд.-сх. укр. землях. Брав участь у роз­роблен­ні но­­вої про­грами ОУН(б), спрямов. на демократизацію внутр. життя, держ.-політ. і су­спільно-екон. наста­­нов. Навесні 1943 при­знач. ко­­мандувачем УПА–Південь, керував пов­станцями під час найбільших боїв із військами НКВС СРСР у квітні 1944 (див. Гурбен­­ський бій). Від 1947 — за­ступник ко­­мандувача УПА й кер. під­піл. мережі ОУН(б) Р. Шухевича, з яким мав суперечності з питань тактики й особистих мотивів, фак­тично контролював незалеж­но від нього під­пі­л­ля Волині та Поді­л­ля. Після загибелі Р. Шу­­хевича у березні 1950 при­знач. головою Проводу ОУН(б) в Укра­­їні, кер. ген. секретаріату УГВР і гол. командиром УПА. 1952 отримав зва­н­ня генерал-хорунжого УПА. Один із роз­робників післявоєн. тактики антирад. під­пі­л­ля. Під­тримав курс УГВР на демократизацію про­грам. на­станов і тактики націоналіст. руху, засуджував вождізм С. Бандери. На поч. 1950-х рр. вживав заходів із мінімізації зброй. акцій під­пі­л­ля та збереже­н­ня кадрів для боротьби у нових умовах. 24 трав­ня 1954 заарешт. спец­групою КДБ УРСР. Утримувався у внутр. вʼязницях КДБ Києва і Моск­­ви. За клопота­н­ням КДБ СРСР 14 лип­­ня 1960 Президією ВР СРСР помилуваний і звільне­ний від кри­­мінал. від­повід­ально­сті. 19 вересня 1960 звернувся з від­­­критим листом до лідерів закор­­дон. центрів ОУН із засуджен­­ням діяльності націоналіст. руху проти рад. влади. Закін. екс­терном істор.-філос. факультет Київ. університету (1964). Працював у Центр. держ. істор. архіві УРСР (1961–69); Ін­ститутах історії АН УРСР (1969–72) й укр. архео­графії та джерело­знавства НАНУ (1993–95); на комбінаті «Укрпобут­рек­лама» (1972–86; усі — Київ). Після звільне­н­ня з увʼязне­н­ня пере­бу­вав під по­стій. на­глядом органів держ. без­пеки. Написав дис. з історії нац. пита­н­ня, яку не за­­хистив через роз­біжності з офіц. рад. ідеологією. Під­тримував кон­­такти з укр. дисидентами. Від 1991 брав активну участь у ве­­теран. русі, був головою наук. від­ділу Всеукр. братства ОУН–УПА. Автор інтервʼю та публіцист. ви­ступів, статей і брошур з історії та персоналістики нац.-визв. руху. Разом із Я. Дашкевичем уклав зб. «“Особые папки” Сталіна і Молотова про національно-визвольну боротьбу в Західній Україні у 1944–1948 рр.» (Л., 2010).

Літ.: Кентій А. В. Нарис боротьби ОУН–УПА в Україні (1946–1956 рр.). К., 1999; Сан­ников Г. Большая охота. Москва, 2002; Організація українських націоналістів і Українська пов­станська армія: Істор. нариси. К., 2005; Веде­нєєв Д. В., Биструхін Г. С. «Пов­станська роз­відка діє точно й від­важно…»: До­­кументальна спадщина під­роз­ділів спе­­ціального при­значе­н­ня ОУН та УПА. 1940–1950-ті роки. К., 2006.

ДА: Держ. арх. СБУ. Ф. 6, спр. 51 895; Ф. 11, спр. П-1518, 7736.

Д. В. Веденєєв

Завантажити статтю