Кук Василь Степанович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кук Василь Степанович

КУК Василь Степанович (псевд.: В. Коваль, Леміш, Юрко, Вед­мідь, Кочегар, Безименний, С-Вар; 11. 01. 1913, с. Красне, нині смт Буського р-ну Львів. обл. – 09. 09. 2007, Київ, похов. у рідному с-щі) – один із керівників українського національно-визвольного руху. Закін. Золочів. г-зію (нині Львів. обл., 1932), навч. у Люблін. ун-ті. Чл. т-в «Пласт» (1925–32), «Сокіл» (1930–33), «Просвіта» (1930–34). У 1929 вступив до ОУН. Займався пере­везенням зброї, вибухівки, неле­гал. літ-ри. Неодноразово заарештовувався польс. владою, 1934–36 перебував в ув’яз­нен­ні. 1936–37 – повіт. провідник ОУН Золочівщини. Організував підпіл. друкарню і лаб. із виготовлен­ня гранат (1937). Написав посіб­ник із питань конспірації «Пашні бу­­ряки», вів пропагандист. ро­­бо­ту серед робітників Львова. Піс­­ля 2-го Великого збору ОУН(б) – організац. референт Проводу. Навесні 1941 очолив штаб похід. груп ОУН(б). 31 серпня 1941 заарешт. нацистами у м. Ва­­сильків (Київ. обл.), після втечі з-під варти повернувся до Львова. 1942–43 – кер. Проводу ОУН(б) на Пд.-сх. укр. землях. Брав участь у розробленні но­­вої програми ОУН(б), спрямов. на демократизацію внутр. життя, держ.-політ. і сусп.-екон. наста­­нов. Навесні 1943 признач. ко­­мандувачем УПА–Південь, керував повстанцями під час найбільших боїв із військами НКВС СРСР у квітні 1944 (див. Гурбен­­ський бій). Від 1947 – заст. ко­­мандувача УПА й кер. підпіл. мережі ОУН(б) Р. Шухевича, з яким мав суперечності з питань тактики й особистих мотивів, фак­тично контролював незалеж­но від нього підпілля Волині та Поділля. Після загибелі Р. Шу­­хевича у березні 1950 признач. головою Проводу ОУН(б) в Укра­­їні, кер. ген. секретаріату УГВР і гол. ком-ром УПА. 1952 отримав звання генерал-хорунжого УПА. Один із розробників післявоєн. тактики антирад. підпілля. Підтримав курс УГВР на демократизацію програм. настанов і тактики націоналіст. руху, засуджував вождізм С. Бандери. На поч. 1950-х рр. вживав заходів із мінімізації зброй. акцій підпілля та збереження кадрів для боротьби у нових умовах. 24 трав­ня 1954 заарешт. спецгрупою КДБ УРСР. Утримувався у внутр. в’язницях КДБ Києва і Моск­­ви. За клопотанням КДБ СРСР 14 лип­­ня 1960 Президією ВР СРСР помилуваний і звільне­ний від кри­­мінал. відповідально­сті. 19 вересня 1960 звернувся з від­­критим листом до лідерів закор­­дон. центрів ОУН із засуджен­­ням діяльності націоналіст. руху проти рад. влади. Закін. екстерном істор.-філос. ф-т Київ. ун-ту (1964). Працював у Центр. держ. істор. архіві УРСР (1961–69); Ін-тах історії АН УРСР (1969–72) й укр. археографії та джерелознавства НАНУ (1993–95); на комбінаті «Укрпобут­рек­лама» (1972–86; усі – Київ). Після звільнення з ув’язнення перебу­вав під постій. наглядом органів держ. безпеки. Написав дис. з історії нац. питання, яку не за­­хистив через розбіжності з офіц. рад. ідеологією. Підтримував кон­­такти з укр. дисидентами. Від 1991 брав активну участь у ве­­теран. русі, був головою наук. відділу Всеукр. братства ОУН–УПА. Автор інтерв’ю та публіцист. виступів, статей і брошур з історії та персоналістики нац.-визв. руху. Разом із Я. Дашкевичем уклав зб. «“Особые папки” Сталіна і Молотова про національно-визвольну боротьбу в Західній Україні у 1944–1948 рр.» (Л., 2010).

Літ.: Кентій А. В. Нарис боротьби ОУН–УПА в Україні (1946–1956 рр.). К., 1999; Санников Г. Большая охота. Москва, 2002; Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія: Істор. нариси. К., 2005; Веде­нєєв Д. В., Биструхін Г. С. «Повстанська розвідка діє точно й відважно…»: До­­кументальна спадщина підрозділів спе­­ціального призначення ОУН та УПА. 1940–1950-ті роки. К., 2006.

ДА: Держ. арх. СБУ. Ф. 6, спр. 51 895; Ф. 11, спр. П-1518, 7736.

Д. В. Веденєєв

Стаття оновлена: 2016