Кулик Григорій Іванович
Визначення і загальна характеристика
КУЛИ́К Григорій Іванович (28. 10(09. 11). 1890, х. Дудникове, нині село Полтав. р-ну Полтав. обл. — 24. 08. 1950, Москва) — радянський військовий діяч. Маршал Рад. Союзу (1940). Герой Радянського Союзу (1940). Державні та бойові нагороди СРСР. На військ. службі від 1912. Учасник 1-ї світової війни. 1917 вступив до більшов. партії. Повернувся на Полтавщину, сформував і очолив червоногвард. загін, який навесні 1918 увійшов до складу Червоної армії. Командував артилерією 5-ї, 10-ї, 14-ї армій. Служив під командуванням К. Ворошилова, під час оборони м. Царицин (нині Волгоград, РФ) познайомився із Й. Сталіним. 1919 — військ. комісар Харків. губ. і нач. гарнізону Харкова. Безпосередньо командував придушенням антирад. виступів у Харкові, Сумах, містах Бєлгород і Тамбов (обидва — РФ), відзначився у ході ліквідації повстання отамана М. Григорʼєва на Пд. України. Від 1920 — нач. артилерії 1-ї Кінної армії, від 1921 — Пн.-Кавказ. військ. округу. Закін. Вищі академ. курси вищого команд. складу Червоної армії (1924) та Військ. академію ім. М. Фрунзе (1932) у Москві. 1926–29 і 1937–41 — нач. Гол. артилер. упр. Червоної армії; водночас від 1939 — заступник наркома оборони СРСР. 1936–37 як військ. радник командувача Мадрид. фронтом брав участь у громадян. війні в Іспанії. 1937 на засіданні військ. ради при Нар. комісаріаті оборони СРСР розкритикував репрес. у справі військ.-фашист. змови у Червоній армії А. Корка, І. Уборевича, Й. Якіра, однак 1938 підписав листа до Й. Сталіна про необхідність припинення масових репресій у армії, що підривають її боєздатність. У вересні 1939 під час вступу рад. військ на тер. Зх. України та Білорусі координував дії Укр. і Білорус. фронтів, у листопаді того ж року напередодні рад.-фін. війни інспектував Ленінгр. військ. округ. Рад. воєначальники (зокрема маршали Рад. Союзу Г. Жуков та О. Василевський і адмірал флоту Рад. Союзу М. Кузнецов) у спогадах підкреслювали некомпетентність К. на високих команд. посадах і звинувачували його у тому, що напередодні війни він не зумів правильно оцінити ефективність нових видів озброєння (деякі сучасні дослідники вважають такі висновки не зовсім обʼєктивними). Після нападу Німеччини на СРСР направлений на Зх. фронт. Разом із військами 10-ї армії потрапив у оточення, з якого виходив бл. 2-х тижнів. Від вересня 1941 — командувач 54-ї окремої армії. 9 листопада особистим розпорядженням Й. Сталіна признач. уповноваженим у Керчі з метою організувати оборону міста. Однак на той час рад. війська зазнали знач. втрат і були дезорганізовані, тому К. віддав наказ залишити місто й евакуювати особовий склад і техніку на Таман. п-ів. 16 лютого 1942 Верхов. Судом СРСР визнаний винним у самовіл. здачі Керчі та Керчен. п-ова й позбавлений звань маршала і Героя Рад. Союзу та нагород. У березні 1942 понижений до генерал-майора, відтоді — у розпорядженні наркома оборони СРСР. У квітні 1943 отримав звання генерал-лейтенанта і признач. командувачем 4-ї гвард. армії; від жовтня 1943 — у розпорядженні гол. упр. кадрів; від січня 1944 — заступник нач. гол. упр. формування і комплектування рад. армії (йому повернуто частину нагород); від 1945 — заступник командувача Приволз. військ. округу. За недоліки у бойовій підготовці й аморал. поведінку понижений у званні до генерал-майора. Від 1946 — у відставці. 11 січня 1947 заарешт., 23 серпня 1950 за звинуваченням в організації змовниц. групи для боротьби із рад. владою засудж. до розстрілу. 1956 реабіліт., 1957 відновлений у званнях маршала та Героя Рад. Союзу, а також у правах на держ. та бойові нагороди.
Літ.: За мужність і відвагу: Документальні розповіді про полтавців — Героїв Радянського Союзу. Х., 1984; Соколов Б. Григорий Кулик: Разжалованный маршал. Москва, 2000; Турченко С. Дело «обиженных»: за что был расстрелян маршал Кулик // Труд. 2005, 27 окт.
Р. В. Пилипчук
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 