Кулик Григорій Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кулик Григорій Іванович

КУЛИ́К Григорій Іванович (28. 10(09. 11). 1890, х. Дудникове, нині село Полтав. р-ну Полтав. обл. – 24. 08. 1950, Москва) – радянський вій­ськовий діяч. Маршал Рад. Союзу (1940). Герой Рад. Союзу (1940). Держ. та бойові нагороди СРСР. На військ. службі від 1912. Учасник 1-ї світ. війни. 1917 всту­пив до більшов. партії. Повернув­ся на Полтавщину, сформував і очолив червоногвард. загін, який навесні 1918 увійшов до складу Червоної армії. Командував артилерією 5-ї, 10-ї, 14-ї армій. Слу­жив під командуванням К. Ворошилова, під час оборони м. Ца­рицин (нині Волгоград, РФ) по­знайомився із Й. Сталіним. 1919 – військ. комісар Харків. губ. і нач. гарнізону Харкова. Безпосеред­ньо командував придушенням антирад. виступів у Харкові, Су­мах, містах Бєлгород і Тамбов (обидва – РФ), відзначився у ході ліквідації повстання отамана М. Григор’єва на Пд. України. Від 1920 – нач. артилерії 1-ї Кін­ної армії, від 1921 – Пн.-Кавказ. військ. округу. Закін. Вищі академ. курси вищого команд. скла­ду Червоної армії (1924) та Військ. академію ім. М. Фрунзе (1932) у Москві. 1926–29 і 1937–41 – нач. Гол. артилер. упр. Червоної армії; водночас від 1939 – заст. наркома оборони СРСР. 1936–37 як військ. радник командувача Мад­рид. фронтом брав участь у гро­мадян. війні в Іспанії. 1937 на за­сіданні військ. ради при Нар. ко­місаріаті оборони СРСР розкри­тикував репрес. у справі військ.-фашист. змови у Червоній армії А. Корка, І. Уборевича, Й. Якіра, однак 1938 підписав листа до Й. Сталіна про необхідність при­­пинення масових репресій у ар­мії, що підривають її боєздатність. У вересні 1939 під час всту­­пу рад. військ на тер. Зх. України та Білорусі координував дії Укр. і Білорус. фронтів, у листопаді того ж року напередодні рад.-фін. війни інспектував Ленінгр. військ. округ. Рад. воєначальники (зокрема маршали Рад. Союзу Г. Жуков та О. Василевський і адмірал флоту Рад. Союзу М. Куз­нецов) у спогадах підкреслюва­ли некомпетентність К. на високих команд. посадах і звинувачували його у тому, що напередодні вій­ни він не зумів правильно оцінити ефективність нових видів озброєння (деякі сучасні дослід­ники вважають такі висновки не зовсім об’єктив­ними). Після на­паду Німеччини на СРСР направ­лений на Зх. фронт. Разом із військами 10-ї армії потрапив у оточення, з якого виходив бл. 2-х тижнів. Від вересня 1941 – командувач 54-ї окремої армії. 9 листопада особистим розпорядженням Й. Сталіна признач. уповноваженим у Керчі з метою організувати оборону міста. Од­нак на той час рад. війська зазнали знач. втрат і були дезорганізовані, тому К. віддав наказ залишити місто й евакуювати особовий склад і техніку на Таман. п-ів. 16 лютого 1942 Верхов. Судом СРСР визнаний вин­ним у самовіл. здачі Керчі та Керчен. п-ова й позбавлений звань мар­шала і Героя Рад. Союзу та наго­род. У березні 1942 понижений до генерал-майора, відтоді – у розпорядженні наркома оборони СРСР. У квітні 1943 отримав звання генерал-лейтенанта і при­знач. командувачем 4-ї гвард. армії; від жовтня 1943 – у розпорядженні гол. упр. кадрів; від січня 1944 – заст. нач. гол. упр. формування і комплектування рад. армії (йому повернуто частину нагород); від 1945 – заст. командувача Приволз. військ. округу. За недоліки у бойовій підготовці й аморал. поведінку понижений у званні до генерал-майора. Від 1946 – у відставці. 11 січня 1947 заарешт., 23 серп­ня 1950 за звинуваченням в орг-ції змовниц. групи для боротьби із рад. владою засудж. до розстрілу. 1956 реабіліт., 1957 відновлений у званнях маршала та Героя Рад. Союзу, а також у правах на держ. та бойові нагороди.

Літ.: За мужність і відвагу: Документальні розповіді про полтавців – Героїв Радянського Союзу. Х., 1984; Соколов Б. Григорий Кулик: Разжалованный маршал. Москва, 2000; Турченко С. Дело «обиженных»: за что был расстрелян маршал Кулик // Труд. 2005, 27 окт.

Р. В. Пилипчук

Стаття оновлена: 2016