Куліш Володимир Миколайович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Куліш Володимир Миколайович

КУЛІ́Ш Володимир Миколайович (псевд.: Степан Євин, Серафима Гусочка; 10. 07. 1917, м. Олешки, нині Цюрупинськ Херсон. обл. – 27. 07. 2009, м. Філадельфія, шт. Пенсильванія, США) – прозаїк, драматург. Син Миколи Гуровича, батько Миколи Володи­­мировича Кулішів, чоловік Оксани Керч. Мешкав у Львові, згодом – у Парижі, Буенос-Айресі, Філадельфії. Від 1942 публікував репортажі й оповідання на воєнні теми у львів. г. «Вільна Україна». Автор гуморе­сок політ. спрямування у ж. «Міт­ла» (Буенос-Ай­­рес); п’єси про боротьбу УПА за незалежність України «Ліс шумить» (1963; пре­мія конкурсу драм. творів, Австралія); повістей «Пацани» (Мюнхен, 1967), «Їх було трьох» (обидві – про жит­­тя безпритуль­них), «Повірте на слово», «Повість без назви» (останні три – неопубл.), кн. спо­­гадів «Слово про будинок “Слово”» (Торонто, 1966; «Березіль», 1991, № 5). У ж. «Естафета» (Нью-Йорк; Торонто, 1974) – друк. органі Асоц. діячів укр. культури, членом якої він був, – надру­­кував «Науковий трактат про сни» і «Закінчення передмови й початок роз­ділу першого». Статтю К. «Як працював Микола Куліш» опубл. у київ. г. «Літературна Укра­­їна» (2013, № 3). На еміграції пропагував творчість батька.

В. П. Мацько

Стаття оновлена: 2016