Куліш Микола Гурович

КУЛІ́Ш Микола Гурович (06(18). 12. 1892, с. Чаплинка Дні­пров. пов. Таврій. губ., нині смт Херсон. обл. — 03. 11. 1937, ур­очище Сан­­дормох побл. м. Мед­вежʼє­горськ, Карелія, РФ) — драматург. Батько Володимира, дід Миколи Кулішів. Член «Гарту», ВАПЛІТЕ (1926–28 — президент), засн. Пролітфронту (1929). Навч. у чол. гімназії м. Олешки (нині Цюрупинськ Хер­­сон. обл., 1909–13; курс закін. екс­терном у м. Сочі, Росія), на істор.-філол. факультеті Одес. університету (1914). На фронті (1915–17). Навч. у школі прапорщиків, воював про­ти німців побл. м. Вільно (нині Вільнюс), на Волині, в Галичині. Від 1918 — голова Олешків. міськ­виконкому Ради робіт., селян. і червоноарм. депутатів. Від 1919 працював у органах нар. освіти, організував 1919 і очолював у Олешках осередок товариства «Просвіта». Створив 1-й укр. дні­пров. полк (1500 осіб; описав Ю. Янов­ський у романі «Вершники»), який воював проти денікін. військ. 1922 вступив в олешків. організацію КП(б)У. 1923 пере­їхав до Одеси, де працював в органах нар. освіти. Від 1925 — у Харкові. Спів­ред. ж. «Літературний ярмарок», ред. ж. «Червоний шлях». Голова Укр. товариства драматургів і композиторів (1926–31). Писав укр. і рос. мовами. Дебютував 1917 віршами в арм. газеті. Автор роману «Леміш» (незаверш., рукопис не збережено, 1918), зб. нарисів «По весям и селам» («На­ша школа», 1923, № 3–5), «Закут» («Пролетар», 1929, 21 лис­топ.). У пʼєсі «97» (Х., 1925; 1929), спираючись на засади укр. класич. драми, роз­повів про голод на селі; у ви­ставах «Комуна в степах» (Х., 1931; Х.; К., 1932), «Отак загинув Гуска» («Червоний перець», 1933, № 9–10; пов­ний текст — К., 1960; 1968) від­ображено взаємодію людини і нового істор. часу. У психол. драмі «Зона» (1926; на Київ. кіностудії худож. фільмів ім. О. Дов­женка 1988 знято однойм. фільм), комедії «Хулій Хулина» (1926, по­ставлено у Новому театрі у Києві) обʼєктом худож. зображе­н­ня стало соц. облич­чя тогочас. міста. Сатир. змалюва­н­ня чинов­ництва та бюрократів у творах К. дає під­стави зарахувати їх до «гоголівського напряму» у сучас. літ-рі. Широку дис­кусію викликала пʼєса «Народний Ма­лахій» (1927; 2-а ред. — 1929; по­ставлено 1928 Лесем Курбасом у харків. театрі «Березіль»; знято однойм. фільм). Заклик гол. героя Малахія до «блакитного» соціалізму, його порив до здійсне­н­ня мрій, фанатизм учин­ків вступають у конфлікт із прозою буденщини. Пʼєса «Народний Малахій» виявилася кон­­траверсійною і дис­кусійною: до­­слідники укр. драматургії за­значають, що К. викори­став у цій драмі елементи «пророчої пʼєси» та форманти поетики театру абсурду. Не­прихильно зу­стріла критика й комедію «Мина Мазайло» («Літературний ярмарок», 1929, № 6; по­ставлено 1929 Лесем Курбасом у театрі «Березіль»; знято однойм. фільм на студії «Укртелефільм», 1991), засудивши спробу К. торкнутися нац. про­блем у мовній сфері. Зі­ткне­н­ня поет. мрій і реальності як вічний конфлікт роз­горнуто у пʼєсі «Патетична соната» (по­ставлено 1931 О. Таїровим у Моск. камер. театрі). Автор ви­значив її як ліро-епічну драму, але за змістом — це романт. трагедія з яскраво вираженими ознаками драми ідей. Рад. влада заборонила по­становку пʼєси у театрі «Березіль». Офіц. критика звинуватила К. в ідеалізації образу націоналістки та симпатіях до неї. Пʼєса набула знач. резонансу на сценах театрів Зх. Європи, Америки. У драмі «Вічний бунт» (1932; К., 1983) К. простежив долю поета й романтика Ромена у вирі гострих конфліктів на заводі. Пʼєса від­значається гостротою порушених соц.-політ. про­блем, наскрізним для драматургії К. конфліктом людини і часу. Драматизмом по­значені пʼєси «Мак­лена Граса» (1933) та «Прощай, село» (під на­звою «Поворот Марка» // «Радянська література», 1933, № 4), «Маклена Граса» (змальовано про­блему взаємовід­носин митця і влади в тоталітар. су­спільстві; стала остан. роботою К. та Леся Курбаса в театрі «Березіль»). Рукопис пʼєси «Такі» вилучено з квартири К. під час обшуку та знищено НКВС. 7 грудня 1934 заарешт. органами НКВС, за звинувач. у приналежності до терорист. організації та звʼязками з ОУН. Засудж. до 10-ти р., засланий на Соловки (РФ). Роз­стріл. Реабіліт. 1956. Низку пʼєс К. пере­кладено рос., лит., латис., болгар., чес., англ., нім. мовами; по­становки — у театрах Росії, Латвії, Литви, Естонії, Польщі, Чехії, Словач­чини, Болгарії, США. У Свердлов. театрі муз. комедії (нині Єкатеринбург, РФ) 1988 за творами та біо­графією К. по­ставлено пʼєсу «Жахливі сновиді­н­ня Херсонської губернії». Йому присвяч. стрічки «Микола Куліш» (1970; 1991), д/ф «Моя адреса: Соловки. Тягар мовча­н­ня» (1991, реж. Л. Анічкін, сценарій Н. Кузякіної, «Київнаукфільм»).

Тв.: Пʼєси. 1960; Твори. 1968; 1990. Т. 1–2; Пʼєси. Листи. 1969 (усі — Київ).

Літ.: Куліш А. Спогади про Миколу Куліша. Філадельфія, 1953; Кузякіна Н. Пʼєси Миколи Куліша. К., 1970; Бібліо­графічний покажчик творів М. Г. Куліша та літератури про нього. Хн., 1972; Кузякіна Н. Микола Куліш у «Гарті», Тур­біно і ВАПЛІТЕ // ЛУ. 1988, 4, 11, 25 лют., 3 берез.; Семенюк Г. Біля джерел: драматургічний процес на Україні в роки Жовтня та громадянської війни. К., 1989; Танюк Лесь. Читайте «Мину Ма­зайла», товариші!.. // Вітчизна. 1989. № 1; Шерех Ю. Шоста симфонія Миколи Куліша. К., 1990; Яременко В. Микола Куліш. «Червоний за­спів української драматургії». К., 1996; Стех М. «Революція маленької людини» у ран­ніх пʼєсах Миколи Куліша // Сучасність. К., 2004. № 11; Лавріненко Ю. Роз­стріляне від­родже­н­ня: антологія 1917–1933: Поезія–­проза–драма–есей. К., 2008.

Г. Ф. Семенюк

Завантажити статтю