Культ особи - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Культ особи

КУЛЬТ ОСО́БИ – надмірне звеличення верховних правителів, крайнім про­явом якого є їхнє обожнювання. Його насаджують за допомогою певних процедур і церемоній, а також завдяки пропаганді й вихованню молоді у відповід. руслі. Традиції створення К. о. зародилися у Давньому Єгипті, імператор. Китаї та Рим. імперії, де верхов. правителя вважали божеством, якому поклонялися всі піддані. У християн. і мусульман. державах монарх уже не був божеством із теол. причин, але часто поєднував у собі світську й духовну верховну вла­ду (візант. імператори, араб. ха­ліфи, рос. імператори). Зазвичай К. о. у традиц. сусп-вах пов’язували не стільки з особою монарха (як виняток – засн. династій), скільки з його офіц. становищем. У 20 ст. К. о. відродився на політ. засадах. Транс­формація традиц. сусп-ва не завжди супроводжувалася торжеством демократії, що забезпечувало перехід до громадянського суспільства. Деякі політ. сили, які приходили до влади в рев. ситуації, знищували своїх конкурентів і встановлювали ре­жим, незалеж. від реал. волевиявлення громадян (хоча зовн. виборні процедури зберігалися). Користуючись потуж. інструмен­тами пропаганди, яких раніше не існувало (радіо, кіно, масова преса в умовах поширення грамотності), та відсутністю конкурент. політ. сил, верховні правителі часто позиціонували себе в очах насел. як мудрих і далекогляд. вождів, що ніколи не помиляються, вміють оберігати спокій сусп-ва від зазіхань внутр. та зовн. ворогів і знають, як вес­ти країну до щасливого майбутнього, долаючи на цьому шля­ху тимчас. труднощі. Замість управлін. еліти традиц. сусп-ва, сформов. завдяки шляхет. походженню, матеріал. багатству й особистим якостям людини, у тоталітар. сусп-ві виникла бюрократ. ієрархія кер., призначуваних на посаду своїми нач. і цілком залеж. від них. У цій ситуації у високих нач. також виникала спокуса перетворитися на вождів місц. масштабу. Вождізм влаштовував верхов. правителів, оскільки сприяв зміцненню їхньої влади, хоча час від часу вони в інтересах особистої безпеки здійснювали «чистку» політ. еліти. Офіц. назва верхов. правителів визначалася, як пра­вило, панівним становищем у політ. партії, що стала держ. струк­турою. Однак часто вони використовували термін «лідер» (від англ. to lead – «вести»). Якщо в англомов. світі цей термін не втратив побут. значення, хоча його завжди присвоювали кер. різного масштабу, то у тоталітар. країнах його синонім відповід. мовою поступово набував сакрал. характеру: вождь (СРСР), дуче (Італія), фюрер (Німеччина), великий кормчий (Китай), кондукатор (Румунія) тощо. Від цього кореня походила й назва лідера ОУН – провідник. На відміну від монархії, влада тоталітар. правителів не легітимізов. традицією і релігією, тому К. о. вони використовували як засіб зміцнення становища на вершині влади та гарантію від зазіхань конкурентів у влас. сере­довищі або ззовні. В азій. краї­нах, де усталені віками традиції були міцними, залежність громадян – абсолют., а тех. можливості для введення в оману насел. – безмеж., К. о. набував ґротеск. форм (культи Кім Ір Сена і його сина Кім Чен Іра у Пн. Кореї, колиш. секр. ЦК КП Туркменістану С. Ніязова та ін.). У ВКП(б) сталін. часів процвітав К. о., але статутні процедури парт. життя залишалися непорушними. Перед кожним з’їз­дом Й. Сталін мусив проходити процедуру обрання делегатом, на з’їзді – чл. ЦК і, нарешті, процедуру висування у політбюро на першому пленумі нового складу ЦК. Однак він роками не скликав парт. з’їзд, ігнорував політбюро ЦК при ухваленні рішень і протиставляв рад. апарат і органи держ. безпеки керів. парт. структурам. Смерть Й. Сталіна дозволила його наступникам відновити формально закладений у статут правлячої партії принцип колективності кер-ва. Найдалекоглядніші з них зрозуміли, що їхнє становище на вершині влади включно з особистою безпекою залежить від десталінізацїї політ. системи, а відтак від розвінчання К. о. померлого вождя. 25 лютого 1956 новий кер. КПРС М. Хрущов виступив на 20-му з’їзді пар­тії з доповіддю «О культе личности и его последствиях», текст якої у формі закритого листа ЦК КПРС відправлено у парткоми. Хоча документ вважали секретним (уперше надрук. у СРСР тільки 1989), відразу ж після 20-го з’їзду КПРС про його зміст дізналося майже все доросле насел. країни. Щоб вгамувати сусп. резонанс, викликаний лис­том, ЦК КПРС обмежився постановою «О культе личности и его последствиях» від 30 червня 1956. Зловживання Й. Сталіна владою у ній пояснено низкою об’єктив. (гострота міжнар. обстановки, боротьба «віджилих класів» з рад. владою, фракційна боротьба в самій партії) і суб’єктив. (хвороблива підозрілість і жорстокість Й. Сталіна) причин. Зовн. проявами розвінчання К. о. Й. Сталіна стали перейменування міст, площ, вулиць і підпр-в, названих його ім’ям, демонтаж великої кількості пам’ятників, вилучення з масових б-к мільйонів примірників його праць, усунення труни з тілом Й. Сталіна з Мавзолею на Красній площі в Москві. Курс на розвінчання К. о. Й. Ста­ліна остаточно санкціонов. 22-м з’їздом КПРС 1961.

Літ.: Хрущев Н. С. О культе личности и его последствиях // Реабилитация. Полит. процессы 30–50-х годов. Москва, 1991; Його ж. От дня Победы до XX съезда // Воспоминания. Время. Люди. Власть. T. 2. Москва, 1999; W. Taub­man. Khrushchev. The Man. His Era. London, 2005.

C. В. Кульчицький

Стаття оновлена: 2016