Культура поведінки

Визначення і загальна характеристика

КУЛЬТУ́РА ПОВЕДІ́НКИ  — сукупність сформованих соціально значущих якостей особистості, її щоденних вчинків у суспільстві, що ґрунтуються на нормах моралі, етики, естетики та культури. К. п. окремих людей знач. мірою визначають заг.-прийняті норми культури в різні культурно-істор. епохи у різних країнах серед різних соц. груп населення. Вона не зводиться до формал. дотримання правил етикету. К. п. є важливою складовою моралі особистості, виражає такі якості, як гуманність, почуття влас. гідності, громадянськість, що повсякденно виявляються у сім’ї, шко­лі, громад. місцях. К. п. передбачає низку умінь і навичок, які допомагають правильно організовувати розум. та фіз. працю, дотримуватися особистої гігієни, режиму дня. Це поняття також передбачає і певний рівень естетич. вихованості, що сприяє дотриманню почуття мі­ри в поведінці, виборі одягу, предметів вжитку тощо. Проблема формування К. п. є предметом дослідж. філософів, соціологів, етиків, психологів і педагогів. Філософи визначають методол. основу людської поведінки як єдність у ній суб’єк­тивного й об’єктивного, діалектич. взаємозв’язок мотиву, дії, результату та умов, а саму К. п. — як необхідну умову морал. куль­тури особистості в єдності із зав­даннями виховання заг. куль­тури людини (С. Анисимов, Л. Вол­ченко). З погляду заг. психології К. п. є сукупністю зовн. виявів особистості, що відповідають її внутр. морал. змісту (З. Вар­­ванець, В. Котов-Хроменко). Питання виховання К. п. висвітлені у працях В. Сухомлинського (культура людських стосунків розкрита через призму морал. виховання), О. Богданової, Б. Бу­­шелевої (визначають К. п. як здібність і звичку людини офор­­млювати свої дії відповідно до вимог доцільності, моральності, естетики з урахуванням заг.-прийнятих традицій), І. Дубровіної (вивчає психол. особливо­сті поведінки через темперамент, характер, потреби, погляди, звич­ки), Т. Говорун, В. Білоусової, Н. Кисельової, Н. Хамської (виховання морал. основ К. п. розглядають у взаємозв’язку зовн. та внутр. культури особистості), М. Безруких, Д. Джоли, Н. Щуркової (визначають шляхи, методи і технології виховання К. п. у навч. процесі та позакласній вихов. роботі) та ін. Психодіа­гност., корекц. і розвивал. мето­дики з формування морал.-етич. норм поведінки учнів розробля­ли І. Бех, О. Киричук. Практ. спря­мо­ваність змісту норм поведінки в різноманіт. ситуаціях досліджували зарубіжні вчені Д. Кар­неґі, Е. Пост, К. Роджерс. До К. п. належать: відповідальність як своєчасне виконання своїх обо­­в’язків і морал. вимог, активні й ініціативні дії, повага до прав і свобод, допомога іншим, реалізація своїх можливостей і здібностей, вимогливість до себе, самокритичність, протидія злу та насиллю; справедливість, чес­­ність у взаєминах, правдивість, об’єктивність в оцінці себе; пова­га людської гідності, прагнення не чинити незручностей і неприємностей, коректність, само­повага, турбота про розвиток своєї духов. і фізичної культури; людяність, любов до людини, чуйність, турбота про інших, вміння дякувати, каятись; миролюбність, довіра, доброзичливість, толерантність, поблажливість, уміння досягати консенсусу, просити вибачення, пробачати; милосердя, доброта, співчуття і допомога ближньому, співпереживання. Головне в К. п. — сприяти вираженню високоморал. почуттів людини, забезпечувати психол. комфорт спілкування, породжувати взаємну доброзичливість.

Завантажити статтю