Культура традиційна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Культура традиційна

КУЛЬТУ́РА ТРАДИЦІ́ЙНА – тип архаїчної культури, у якому усі цінності, інститути, спосіб існування спрямовано на ре­тельне збереження, обов’яз­кове відтворення попередніх форм. К. т. характерна для ранніх періодів культури як гол. спосіб орг-ції тодіш. люд. досвіду та поведінки. К. т. – перший етап ноосфери, доба емансипації лю­дини із тварин. світу у напрямі творення не біол., а культур. засобів до свого перебування у біосфері. Сукупність ранніх куль­тур людства аж до т. зв. неоліт. революції та перших розвинених, клас.-диференційов. сусп-в постає саме у вигляді К. т. Найбільш характерною її рисою є інтенсивне «знак. вироб-во» – обряди, звичаї, ритуали, табуювання магіч. операцій (див. Магія), які мали зберегти, відтворити, подовжити попередні сусп. норму, канон, традицію. К. т. – своєрід. ансамбль, конгломерат різноманіт. знаків, паролів, сигналів та ін. семіотич. інструментів до того збереження. Подальша історія людства у своєму розвитку зміщується у бік не тільки збереження минулого, а й створення нових форм сусп. життя, нових часових орієнтацій, уже не так жорстко залежних від минулого. У люд. історії можна виділити сусп-ва давніх, пізніших і вже нових їхніх інформацій та сусп-ва К. т., які продовжують зберігати ранні форми, особливо в ситуації пов­ної або частк. ізоляції від новочас. сусп-в. Зрештою, можна при цьому вказати лише на кілька зразків згаданої абсолют. жорсткої орієнтації на минуле, на колись вироблені ними знак. системи. Це т. зв. застиглі ескімос. цивілізація (А.-Дж. Тойн­бі) та культура австрал. аборигенів, носії К. т. яких тисячоліттями існували у своїх первіс. канонах. Світ. (насамперед новоєвроп.) історія кілька століть тому, використовуючи можливості сучас. цивілізації, розпочала входження у простір таких К. т., що означало їхній занепад чи навіть ліквідацію воєнно-колоніал. засобами на користь «сучасності». Нині послідовна К. т. перебуває під загрозою повного зникнення, декадансу або ж зберігається як своєрід. антропол. заповідник на околицях глобалізов. світу (напр., індіан. племена у бас. Амазонки). Водночас спадщина К. т., особливо знаково-семіотична, у піз­ньому Просвітництві, романтиз­мі, позитивізмі і породжених ним чітких формах наук. описання викликала гострий інте­рес з боку сучасності. Численні релікти, рудименти К. т. наявні у житті навіть найбільш розвинених новіт. сусп-в у худож., юрид. царинах, фольклорі, сучас. побуті. Так, будь-яка природна мова у всіх структурах і нині зберігає особливості, що виникли у культур. архаїці, яка колись послідовно дотримувалася у своїй обрядовості певних правил, до яких науковці 20 ст. виявили колосал. інтерес. У праг­ненні осмислити походжен­ня людини, становлення її культури створ. величез. за обсягом етнол. і культурно-антропол. літ-ру, де ретельно виствітлено всі аспекти К. т. Накопичення цієї літ-ри відбувається на злободен. драм. тлі зникнення ос­тан. залишків К. т. Сьогодні К. т. зберігає своє значення і як особливий інструмент для пояснення все ще числен. архаїч. сторін цивілізації, і як велетен. зібрання фактів, що допомагають осмислити походження, станов­лення і майбутнє людини. На тер. сучас. України після нео­літ. революції виник колосал. конгломерат первіс. культур різ­ного типу, але обов’язково позначених найбільш суттєвими ознаками К. т. Як засвідчують численні археол. факти, ці риси увійшли до ранньослов’ян. куль­тури, яка стала основою укр. культури. Слов’ян. семіотичні моделюючі системи (В. Іванов, В. Топоров) – сукупність знаків, нагромаджена давньою архаїкою на тер. етніч. України, зафіксована в укр. звичаях і фольк­лорі, що стало світогляд. основою становлення укр. етносу в історії аж до його перетворення на націю. Особливістю К. т. є те, що в розмаїтих колізіях цього часто драм. перетворення саме вона допомогла українцям на всіх істор. етапах мобілізувати зусилля для фіз. і духов. життєствердження, самозбереження. За часів Київ. Русі органічно засвоєно християнство сх. обряду. Від 18 ст. розпочинається процес необхід. самоідентифікації місц. К. т. у вигляді саморефлексій, шляхом творення наук.-літ. систематизації фактів цієї культури. У часи Просвітництва, романтизму, укр. народництва ретельно збирали та осмислювали ті факти для розуміння вкрай важливої ролі К. т. в істор. долі укр. народу. Парадокс укр. К. т. полягає у тому, що попри всі руйнації, катастрофи, вона все ж таки збереглася у підкапіталіст. і підрад. часи, роз­вивається у добу Незалежності. При всіх числен. паралелях з ін., доволі схожими культур. моделями світу варто наголосити, що укр. К. т. завжди відігравала, а в певних реліктах і досі відіграє унікал. роль вкрай важливої запоруки, інституц. засобу етніч., а тепер і нац. самозбереження. Так, укр. літ-ра від І. Котляревського, укр. профес. театр, образотворчі мист-ва, кіномистецво у багатьох своїх жанрах та естет. підвалинах, образності постають як особли­ве художнє продовження певних явищ К. т. Нині простежуються інтенсивне нагромадження етнол.-етногр. та ін. літ-ри довкола К. т., інтерес до неї з боку засобів мас. комунікації, а також численні спроби мас. повернення сучасності до давніх форм ре­ліг. та ін. звичаєвості. Найрізнома­нітніші зведення про К. т. зібрано у пр. «Ethnographic Atlas» («Етнографічний атлас», Піттс­бурґ, 1967) Дж.-П. Мердо­ка. Зараз створ. комп’ютер. банк – «Hu­man relations area file» («Ареальна картотека людських відносин»), що містить дані про понад 600 К. т. Традиц. сусп-ва дотепер існують у Пд. Америці, Африці, Австралії.

Літ.: Іванов В. В. Найдавніші форми людської культури та їх відображення у первісному мистецтві // Всесвіт. 1976. № 6; Топоров В. «Світове дерево»: універсальний образ міфопоетичної свідомості // Там само. 1977. № 6; Завадська Є. Класичне тібетське мистецтво // Там само. 1979. № 6; Семчишин М. Тисяча років української культу­­ри. К., 1993; Гірц К. Вибране. К., 2001.

В. Л. Скуратівський

Стаття оновлена: 2016