Кульчини - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кульчини

КУЛЬЧИНИ́ – село Красилівського району Хмельницької області. Знаходиться на р. Понора (притока Ікопоті, бас. Прип’яті), за 56 км від обл. центру, за 16 км від райцентру та за 17 км від залізнич. ст. Красилів. Пл. 4,4 км2. За переписом 2001, насел. скла­­дало 1124 особи; станом на 2015 – 940 осіб; переважно укра­­їнці. За однією з вер­сій, назва походить від слова «кіл» («кол»), за ін. – від забудовника Кульчика. Вперше згадується в писем. дже­­релах 1497, коли великий князь литовський Олександр подарував його кня­зю К. Острозькому. У володінні Острозьких К. перебували до 1620, потім належали князям Заславським, Любомир­­ським, Санґушкам, Понятовсь­­ким, графині Грохольській. Остан­­нім власником кульчин. маєтку був князь Волконський. Від 1-ї третини 18 ст. К. – м-ко. Тоді ж тут оселилася велика кількість євреїв, почали розвиватися різно­манітні промисли та торгівля. 1788 налічувалося 165 дворів. У цей час у м-ку вже діяли уніат. (згодом – православна) церква, костел і синагога. 1803 при кос­телі відкрито перший на Красилівщині навч. заклад – т. зв. школку. При ньому також функціонував шпиталь. Після 2-го поділу Польщі 1793 К. відійшли до Рос. імперії. У 19 – на поч. 20 ст. – м-ко Старокостянтинів. пов. Поділ. губ. 1870 засн. одноклас­не нар. уч-ще. У остан. чверті 19 ст. працювали 2 шкіряних з-ди, броварня, винокур. з-д, цегельня. Палац власників м-ка був одним з найкращих на Пд. Волині. У різні роки в К. проводи­ли від 5-ти до 13-ти ярмарків, на яких продавали величезну кількість коней (інколи – бл. 10 тис.) і свиней. 1896 мешкали 2836, 1913 – 5477 осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неод­­норазово змінювалася. На поч. 1920-х рр. К. втратили статус м-ка. 1923–31 та від 1935 – у складі Красилів., 1931–35 – Антонін. р-нів. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв – 24 особи), зазнали сталін. репресій. Від липня 1941 до березня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. Нині у К. – заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; фельдшер.-акушер. пункт. Діє реліг. громада УПЦ МП. Збереглися костел Серця Ісуса (1740) та Покров. церква (1747). Вста­­новлено мемор. комплекс воїнам-односельцям, які загинули під час 2-ї світ. війни, пам’ятник «Щасливе дитинство». Серед ви­­дат. уродженців – лікар-хірург В. Нечипорук.

Літ.: Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Вінніпег, 1984. Т. 1.

Н. К. Файдевич

Стаття оновлена: 2016