Кулябко-Корецький Віктор Аркадійович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кулябко-Корецький Віктор Аркадійович

КУЛЯ́БКО-КОРЕ́ЦЬКИЙ Віктор Аркадійович (09. 11. 1874, с. Василівка Хорол. пов. Полтав. губ., нині Семенів. р-ну Полтав. обл. – 1970, м. Брізбен, Австралія) – інженер-електро­­технік, держав­ний і громадсь­кий діяч. Закін. С.-Пе­тербур. електротех. ін-т (1893). Працював в упр. С.-Пе­тербур. пошт.-телеграф. ок­­ругу (1894–1915). З початком рев. по­дій повернувся в Україну. 1918 – управитель Мін-ва пошт і телеграфів, товариш міністра внутр. справ в уря­­ді Ф. Лизогуба. 14 листопада 1918 від імені уряду Української Дер­­жави підписав «Згоду щодо пош­­тово-телеграф­них зносин» із Ку­­банню. 1921 емігрував у Китай, мешкав у Харбіні, до 1945 працю­­вав у службі телефону і телегра­­фу на Сх.-Китай. залізниці. Після встановлення контролю над залізницею з боку СРСР отримав ки­тай. громадянство, володів китай. мовою. Від 1932 брав актив­­ну участь у громад. житті емігрант. кіл з Рос. імперії (наса­­м­­перед України): був прихильником геть­ман. руху, очолював Укр. громаду (Ком-т громад. уповно­­важених), співпрацював із рос. орг-ціями у Харбіні, 1936–39 – заст. кер. Укр. нац. колонії, від 1938 – заст. Бюро рос. емігрантів. Провів велику роботу з реєстрації українців, які емігрували в Китай до 1-ї світ. війни. У січні 1940 япон. військ. місією признач. кер. Укр. нац. дому, 1941–44 – кер. Укр. нац. колонії. Під час проживання у Харбіні викладав у місц. ун-ті. У вересні 1934 заснував і очолив рос. Ун-т св. Володимира, де викладав механіку та електротехніку, пізніше був деканом електр. і мех. ф-тів Пн.-Маньчжур. ун-ту, де читав лекції з телеграфії. Після захоплення Харбіна у серпні 1945 рад. військами у жовтні того ж року заарешт. і звинувач. у анти­рад. діяльності, згодом звіль­не­ний. Переїхав до сина в Австра­лію, мешкав у Брізбені, викла­дав у місц. ун-ті. Реабіліт. 7 лю­того 2001.

Літ.: Полный справочник-указатель правительственных мест и лиц Украинской Держави. Министерства, посольства, комиссии, комендатуры и т. п. К., 1918; Світ і Українсько-японські взаємини (1903–1945): Істор. огляд та спостереження. Нью-Йорк, 1972; Укра­їнська молодь Далекого Сходу // Визв. шлях. 1976. № 2; Лавренцов А. П., Беспалова Т. Г., Радченко О. В. «Хотелось бы всех поименно назвать»: Книга-мартиролог: А–К. Хабаровск, 1997; Попок А. А. Українські поселення на Далекому Сході: Істор.-соціол. нарис. К., 2001; Маркизов Л. П. До и после 1945: Глазами очевидца. Сыктывкар, 2003.

Л. Д. Федорова

Стаття оновлена: 2016