Кумівство - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кумівство

КУМІ́ВСТВО (вiд лат. cum – у спiлцi) – поширений рiзновид духовної спо­­рiдненостi між кумами, спрямо­­ваний на опiку над дітьми. Традиц. нар. звичаю обрання для немовляти «других батькiв» (опі­­кунів, покровителів) надавали надзвичайно великого значення: його цiнували не менше, нiж кревну спорiдненiсть, а для духов. єднання К. мало навiть бiль­­шу вагу. Спочатку для хрещення дитини обирали одного кума чи одну куму, пiзнiший варiант – пару кумiв («других батькiв»), регiон. варiант – кiлька пар ку­­мiв (для більшого гонору й шан­­сів дитини щасливіше жити). Корiння першого варiанта К. сягають часiв матрiархату, коли всiх народжених у роду дiтей вважали причетними до матерi, а опiку над ними брали їхнi брати (роль батька тодi ще не була вирiшальною). Це згодом вико­­ристала християн. церква в обря­­дi хрещення та призначення для новонародженого «восприємника», в миру – хрещеного бать­­ка, котрий, згiдно з уявленнями, мусив вiдганяти вiд дитини злi сили. Нар. традицiя вiддавала перевагу парi, тому обирали хре­­щених батька i матір. Така практика побутувала скрiзь в Укра­­їнi, але пiзнiше (деякi дослi­­д­­ники пов’язують це з проникненням католицизму) у куми по­­чали брати до шести пар. Особливо характерним це було для Надднiстрянщини (кумів там на­­зивали, як i у молдаван, нанашками). У бойків було прийнято для дiвчаток обирати пару ку­­мiв, а для хлопчикiв – 2–3 пари. З них видiляли «старшу» пару, яка тримала «дитину до хреста»: саме їй надавали право записувати дитину до метрич. кни­­ги. Ін. кумiв, які, за звичаєм, тримали свiчки в церквi пiд час хрестин, називали молодшими, а гостей, котрi брали участь у хрестинах, – пiдкумами (прику­­мами). Як правило, кумів запро­­шував із хлiбом-сiллю та дарунками батько немовляти з кола добропоряд. людей, які жили у парi. Вiдмову вважали за грiх; погодившись на роль хрещених батькiв, куми ставали найближчими для батькiв дитини людьми, а для похресника – «другими батьками», духов. наставниками. До їхнiх обов’язкiв входило виховання похресника до одруження. Куми ставали ніби членами родини й перебирали обов’язки батьків дитини на випадок їхньої смерті; вони мали приносити дарунки, криж­­мо (за реліг. приписами), хліб, бублики; напр., на Гуцульщині дарували вівцю, коня, сорочку, сірак тощо. Батьки похресника вважали кумів першими порадниками у родинi. Не випадково без них не обходилася жодна важлива подiя в сiм’ї: кумiв запрошували до супряги, толоки, на найважливiшi свята й обряди, вони заправляли хрестинами, пострижинами, весiллям. Похресник був забов’язаний доглядати названих батькiв до смертi. Розрiзняли кумів i за способом обрання: прохані (кли­­кані), стрiчені (здибані, стрiтен­­ні) та одкупні. Кликаних кумів вибирали із поваж. свояків чи добрих знайомих, приятелів. Обирали духов. людей, бо вірили, що ці риси перейдуть на дитину. Бідні люди намагалися підшукати у куми багачів, щоб отримати гарний дарунок, забезпечити майбутнє дитини. Кликаних кумів не міняли, і якщо діти не вмирали, то для новонароджених просили їх знову. Коли дiти в родинi часто хво­­рiли, кликаних кумiв замi­­нюва­­ли першими зустрiчними – «Бо­­жими посланцями». Цей звичай зафіксовано і в ін. народів (напр., у Німеччині). Якщо вихрещена дитина довго хворіла, це могли тлумачити як невдалий вибір кумів; тоді шукали одкупних кумів. Їм подавали дитину через сінеш. поріг або вікно; приймаючи дитину, одкупні куми давали за неї гроші, одягали принесену з собою нову сорочку й віднині заступали хресних кумів. Спец. обряди замiни хрещених батькiв повторюють язич­­ниц. прийоми захисту дитини вiд злих сил, що й донинi подекуди зберiгаються в Укр. Карпатах. Новi куми йшли з дитиною до церкви на христини, а повертаючись додому, обов’яз­­ково передавали її батькам через порiг, садили на вивернутий кожух (символ достатку та обереговий знак родини), перевдягали у чисту бiлизну тощо. Успiх таких ритуал. дiй багато в чому залежав вiд морал. обличчя кумiв, тому вибiр i конт­­роль за їхньою поведiнкою з боку громадськостi були особ­­ливо ретельними. У народi склав­­ся еталон взаємин мiж кумами, сповнених пристойностi, духов­­ностi, – вiдповiдно до морал. iдеа­­лу українцiв. Після хреста куми вступають у духов­­не споріднен­­ня. Тому вже Рим. собор 721 за­­боронив кумам входити між собою у любовні зносини, відтоді це вважають особливо важким гріхом. У нар. свідомості кумів по відношенню до батьків охрещеної дитини вважають настіль­­ки рідними, що чужоложство між ними було б насправді смерт. гріхом; натомість перелюб між кумом і кумою, які тримали дитя до хреста, прирівнюють до звичай. гріха. В укр. переказі «Кумова долина» кумів, які згрішили, перетворено на качок, а долину – на озеро. Про любовні відносини між кумами згадують у нар. піснях, прислів’ях («кого люди за люди мають, того в куми обирають», «кум із кумою повинні жити, як брат із рідною сестрою»). Переносно, у негатив. значенні К. – потурання по службі родичам, друзям на шкоду справі, державі загалом. Ще у практиці рим. пап у 15–16 ст. прибутк. посади, вищі церк. звання чи землі надавали близьким родичам. Призначення чл. родини, кумів, знайомих на посади незалежно від їхніх профес. здібностей називають непотизмом (різновид К. і фаворитизму). К. у владі, економіці, ін. сферах люд. діяльності спричинює корупцію та є проблемою для інвесторів.

Лiт.: Ефименко А. Я. Исследования народной жизни. Вып. 1: Обычное пра­­во. Москва, 1884; Левицкий О. О се­­мейных обычаях Юго-Западной Руси // Рус. старина. 1890. № 11; Кравець О. М. Сiмейний побут i звичаї українського народу. К., 1966; Гаврилюк Н. К. Картографирование явлений духовной культуры (По мат. родил. обрядности украинцев). К., 1981.

А. П. Пономарьов

Стаття оновлена: 2016