Кумулятивізм - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кумулятивізм

КУМУЛЯТИВІ́ЗМ (від лат. cumulo – згрібаю, нагромаджую) – течія у філософії науки; фундаментальний принцип класичної епістемології, згідно з яким прогресивний роз­виток науки є процесом поступального нагромадження позитивного знання, долучення нових істин та знань до вже одержаних шляхом удосконалення методів спостереження, експерименту і загальних теорій науки. Відкриті раніше істини є невід’єм. частиною сучас. на­­уки; з часом їх суттєво переглядають і відмовляються від «застарілих» і «хибних» істин. Тому наступність у розвитку наук. знання не механічна, а діалектична. Відкриття нових істин і доведення їхньої абсолют. істинності (беззаперечності) гарантується правил. застосуван­ням наук. методу – логіки відкриття та логіки обґрунтування. Погляд на розвиток знання як просте зростання й накопичення можна вважати традиційним і загальновизнаним до революції у фізиці наприкінці 19 – на поч. 20 ст. Позицій К. дотримувалися історики природознавства і природознавці. Гносеол. основою К. стали описове природознавство (мінералогія, ботаніка тощо) та математика. В історії філософії та науки К. представлено двома гол. гілками, що беруть початок у вченнях Р. Декарта і Р. Бекона. Обидва ці напрями (раціоналізм та емпіризм) мають спіл. риси: за­­перечення поперед. традиції та заміщення її новою, базованою на істин. методі. Картезіанці роз­глядали ріст науки як наслідок розвитку певних істин, що лежать в основі наук. знання. Індуктивіст. варіант К., представлений Р. Беконом та його послідовниками, зводився до відкрит­­тя незапереч. фактів та зроб­лених на їхній основі правил. уза­гальнень. К. ототожнював науку з доведеним знанням. Тільки різ­кі зміни у фізиці, а потім ін. галузях знання у 20 ст. дали підстави для крит. відношення до К. Але й за цих обставин значна частина природознавців і на поч. 20 ст. усе ще утримувалася на його позиціях. На поч. 20 ст. К. поставлено під сумнів у зв’яз­ку з появою некумулятив. концепцій, базованих на запереченні класич. розуміння істини (інструменталізм, конвенціоналізм, верифікаціонізм, конфірмаціонізм). Нищів. удару К. було завдано з боку істор. школи в філософії науки. З точки зору сучас. філософії науки К. – надто проста й наївна концепція, щоб бути істинною. Важливу роль у витісненні К. відіграли розроб­­лені філософами й істориками науки концепції наук. революцій. К. варто відрізняти від еволюц. підходу, який не пориває з антич. традиціями, а сучас. стан науки розглядає як істор. завер­шення її поперед. станів. Водночас еволюц. модель не зводиться до безперерв. нарощування тільки істин. знання, а міс­тить також вірогідне (правдоподібне) знання й хиби, деякі з яких поступово долають методом істор. критики. На відміну від К., в еволюціонізмі прогрес науки розуміють як істор. процес.

Ф. М. Канак

Стаття оновлена: 2016