Купар Марія Василівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Купар Марія Василівна

КУ́ПАР Марія Василівна (20. 08. 1959, с. Підгорб Ужгород. р-ну Закарп. обл.) – майстриня художньої вишивки та бісероплетіння. Чл. НСМНМУ (2011). Закін. Ужгород. уч-ще декор.-приклад. мист-ва (1978). Відтоді працювала інкрустатором Рахів. лісокомбінату (Закарп. обл.); в Ужгороді: 1980–84 – реставратор Закарп. краєзн. музею; водночас 1983–84 – оформлювач Закарп. театру ляльок; 1984–91 – модельєр Закарп. вироб. комбінату (за її ескізами створ. концертні костюми для артистів фольк­лор. колективів, хорів та окремих виконавців); 1991–2012 – учитель худож. праці автор. навч.-вихов. комплексу. Учасниця обл., всеукр., міжнар. мист. виставок від 2000. Персон. – в Ужгороді (2014), Пряшеві (Словаччина, 2015). Займається бісероплетінням (жін. прикраси, бісерки), вишивкою (сорочки, кептарики, лайбики), худож. розписом на склі, витинанкою, нар. одягом. Авторка поет. зб. «Вогник вічної любові» (2013, проілюструвала), кн. «Відродження: Поезії, статті, авторські роботи» (2014; обидві – Ужгород); статей про нар. одяг у ж. «Культурологічні джерела». Деякі роботи зберігаються у Закарп. краєзн. музеї, Закарп. музеї нар. арх-ри та побуту, Мукачів. істор. музеї (Закарп. обл.), Центрі укр. культури міста Пряшів.

Тв.: сценічні костюми – для вокал. дуету «Рідна пісня» (2003), із використанням нар. гуцул. орнаменту (2004) та нар. вишивки Мукачів. р-ну (2005); стилізов. нар. костюми – лемків Великоберезнянщини (2006–07), на основі нар. вбрання Іршав. р-ну (2014); гуцул. жін. вбрання (2009); сорочки Рахів. (2006–07, 2011–12), Міжгір. (2012), Іршав. та Перечин. (обидва – 2013), Мукачів. (2015) р-нів; витинанки – «Дерево життя українського роду», «Світлий день Воскресіння», «Моє рідне Закарпаття», «Вогник вічної любові» (усі – 2013), «Відродження», «Золота осінь», «Світанок» (усі – 2014), «Тиха ніч» (2015).

Літ.: Тоцкая Л. Писанка бисером: прошлое плюс современное // Трибуна. 2004, 10 квіт.; Мишанич В. Вогник любові Марії Купар // Ужгород. 2013, 9 листоп.

Л. М. Губаль

Стаття оновлена: 2016