Купрін Олександр Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Купрін Олександр Іванович

КУПРІ́Н Олександр Іванович (Куприн Александр Иванович; 26. 08 (07. 09). 1870, м. Наровчат, нині село Пензен. обл., РФ – 25. 08. 1938, Ленінград, нині С.-Петер­­бург) – російський письменник. Після Разумов. сиріт. притулку навч. у кадет. корпусі (1880–88) та Олександрів. юнкер. уч-щі (1888–90) у Москві. Від 1890 служив підпоручиком у 46-му Дніпров. піхот. полку в м. Проскурів (нині Хмельницький). Від 1894 – поручик у відставці. Переїхав до Києва, де почав активну літ. діяльність. Писав рос. мовою. 1889 у моск. «Русском сатирическом листке» надруковано перше його оповідання «Последний дебют». У г. «Киевское слово» опубл. оповідання «Ночью» (1893) та «Дознание» (1894), у моск. ж. «Русское богатство» – повість «В сумерках» (1893), в яких відображені картини провінцій. військ. побуту. Від вересня 1894 працював у г. «Кіевское слово», «Жизнь в искусстве», а від лютого 1895 – у г. «Кіевлянинъ». Зупинявся в готелі «Дніпровський порт» на Печерську, у друга М. Кисельова на вул. Михайлівська, № 10, 1894–96 жив у помешканні поділ. нотаріуса С. Каришева на вул. Олександрівська (нині Сагайдачного), № 4 (1958 на цьому будинку йому відкрито мемор. дошку). Друкувався також у г. «Волынь» (Житомир), «Донская речь» (Ростов-на-Дону), «Самарская газета», «Одесские новости» та ін. Оповідання, нариси, репортажі, фейлетони цього періоду на пропозицію В. Каришевої, дружини брата нота­­ріуса, зібрані в окрему кн. «Миниатюры» (К., 1897). Під час роботи С. Каришева на підпр-вах Донбасу К. відвідав кілька з-дів як його секретар. Свої враження від страшних процесів на цих підпр-вах, тяжкої праці, нестерп. умов життя робітників, співчуття до їхнього стихій. бунту він втілив у нарисах «Юзовский завод», «Рель­­со­прокатный завод» та повісті «Молох» (усі – 1896). За підтримки сім’ї Каришевих 1897 К. працював управителем на їхньому х. Казимирка на Поліссі (нині с. Кузьмівка Сарнен. р-ну Рівнен. обл.). Деякий час займався вирощуванням тютюну, недовго служив псаломщиком і дяком у церкві, надавав мед. допомогу селянам. Поліс. враження відображено в оповіданнях «В лесной глуши» (1898), «Оборотень» (1901), «На глухарей» (1906) та повісті «Олеся» (1898). Цією повістю К. уперше у своїй творчості звернувся до теми кохання, природ. почуттів та люд. стосунків, майстерно поєднуючи мальовн. картини природи з внутр. станом героїв. Природне прагнення сучас. людини бути ближче до природи і неможливість, в умовах сучас. світу, здійснення такої ідилії стала однією з центр. тем літ-ри 20 ст. Окрім відомих двох екранізацій повісті (Франція, 1955; Україна, 1971), у 1994 в Рівному літератор М. Пінчук видав літ. драму «Бурштинове намисто» за цією повістю. З поверненням до Києва К. захопився цирком, організував місц. атлет. т-во. 1897 разом із С. Каришевим жив на дачі у Люстдорфі під Одесою, де 29 травня вперше зустрівся з І. Буніним, який схвалив його оповідання «Ночная смена» (1899), надрук. у ж. «Міръ Божий». Після повернення з Одеси К. недовго жив у своєї сестри З. Нат у Рязан. губ., потім знову в Києві, де був суфлером у театр. групі. Серед його знайомих – М. Старицький, Б. Грінченко, Леся Українка. К. брав активну участь у діяльності Літе­­ратурно-артистичного товариства, яке існувало в Києві (1895–1905; на вул. Рогнідинська, де містилося 1896–1901 т-во, йому встановлено мемор. дошку) та Одесі (1898–1919). До 1901 постійно змінював місце проживання, зокрема у Сумах працював актором у драм. трупі В. Вікторова. У 1899–1902 познайомився з А. Чеховим і М. Горьким та письменниками з групи книговидавн. т-ва «Знання», в Ялті – з Л. Толстим, артистами Худож. театру. У цей час публікували його повісті, оповідання, зокрема цикли нарисів «Киевские типы» (К., 1896–1902). У Києві написані твори, присвяч. зображенню військ. життя: «Кэт» (1897) та надрук. 1900 у 10-ти номерах г. «Жизнь в искусстве» повість «На переломе (Кадеты)». Від 1901 К. жив у С.-Пе­тербурзі, працював у відділі белетристики вид. «Журналъ для всѣхъ». У цей найбільш плідний твор. період написав оповідання «В цирке», «Болото» (обидва – 1902), «Трус», «Конокрады» (обидва – 1903), «Мирное житие», «Белый пудель» (обидва – 1904), «Штабс-капитан Рыбников», «Река жизни» (обидва – 1906), «Гамбринус», «Изумруд» (обидва – 1907), «Анафема» (1913) та ін. У травні 1905 у 6-й кн. зб. т-ва «Знання» опубл. повість «Поеди­нок». Автобіогр. основа твору, події якого розгортаються 1894 під час служби К. у Проскурові, допомогла показати всю суть цар. держ. машини і рос. армії. Після поразки у рос.-япон. війні твір «Поединок» став справж. вироком Рос. імперії і викликав бурхливу реакцію в сусп-ві. У нарисі «События в Севастополе» (1905) К. передав трагічну історію крейсера «Очаків», очевидцем якої він став, коли допомагав рятувати матросів. Період реакції після революції 1905 був для К. складним як у сусп. житті, так і в особистому. Він відійшов від горьков. «Знання». Одружившись удруге, письменник знову їздив містами Рос. імперії і випробовував долю: напр., в Одесі (1909–10) піднявся на повітр. кулі, літав на аероплані, занурювався з водолазами. 1907–11 створив серію нарисів, присвяч. балаклав. рибалкам «Лис­­тригоны». 1990 у Балаклаві (нині у складі Севастополя) встановлено мемор. вказівник у р-ні дачі Ремізова, де двічі мешкав К., 1994 його іменем названо б-ку № 21, у травні 2009 встановлено пам’ятник К. (скульп­тор С. Чиж). 1911–19 К. із сім’єю мешкав у Гатчині (побл. С.-Пе­тербурга). За цей час закін. повість «Яма» (1909–15), матеріал для якої збирав у 1890-х рр. у Києві, хоча, за словами К., «Яма» – це і Одеса, і С.-Пе­тербург, і Київ. 1919 співпрацював із вид-вом «Всемирная литература». Під час воєн. дій 1918–20 разом із відступаючим військом М. Юденича письменник потрапив у Фінляндію, потім із сім’єю емігрував до Франції. 1920–37 мешкав у Парижі. В еміграції вийшли його оповідання «Ю-Ю» (1925), повість «Жаннета» (1932–33) та автобіогр. роман «Юнкера» (1932). У 1937 повернувся хворим до Ленінграда, де помер від раку. Чимало творів К. екранізовано, зокрема в Україні знято фільми: «Напередодні» (1928), «Білий пудель» (1956), «Олеся» (1971), «Яма», «Гамбрінус» (обидва – 1990), «Господня риба» (1991), докум. фільм рівнен. митця В. Рябунця «Слідами легенди» (1986). У 1991 на сцені Одес. муз.-драм. театру реж. І. Савицький поставив виставу «Гамбрінус». На Всеукр. фестивалі «Кращі прем’єри сезону – 2005» у Києві від Харків. регіону СТДУ «Суми–Полтава–Харків» презентовано виставу «Яма». 2014 в київ. театрі «Золоті ворота» відбулася пре­­м’єра вистави «Олеся» у постановці І. Уривського.

Тв.: Полное собрание сочинений: В 8 т. С.-Пе­тербург, 1912; Собрание сочинений: В 6 т. Москва, 1958; Собрание сочинений: В 11 т. Москва, 1998; Полное собрание сочинений: В 10 т. Москва, 2006–07; Гранатовый браслет: Повести. Х., 2013; укр. перекл. – Вибрані твори. К., 1950; Оповідання. К., 1953; Олеся. К., 1965; Поєдинок. К., 1981; Вибрані твори. К., 2011.

Літ.: Волков Л. Творчество А. И. Куп­­рина. Москва, 1962; Киселев Б. Расска­­зы о Куприне. Москва, 1964; Куприна-Иорданская М. К. Годы молодости: Во­­споминания о А. И. Куприне. Москва, 1966; Цященко Т. Про роботу О. І. Ку­­пріна у київській пресі // РЛ. 1973. № 9; Гупало С. Слідами «Олесі» // ДТ. 2006, 7–13 жовт.

С. В. Кучерявенко

Стаття оновлена: 2016