Купчанко (Купченко) Корній (Корнило, Корнель) - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Купчанко (Купченко) Корній (Корнило, Корнель)

КУПЧА́НКО (КУ́ПЧЕНКО) Корній (Корнило, Корнель) (22. 07. 1890, с. Станівці Горішні, нині Верхні Станівці Кіцман. р-ну Чернів. обл. – 02. 06. 1943, м. Ухта, Комі АРСР, РФ) – громадський діяч, військовик, музеєзнавець. Син О. Купчанка. Закін. 1-у г-зію в Чер­нівцях (1909). Чл.-засн. Укр. ака­дем. козацтва «Запороже» (після відновлення 1910), для хору якого уклав рукопис. співаник «Gaudeamus igi­­tur–Студентський співаник для комерсів», що містив ноти і тексти понад 200 студент. пісень. Брав участь у ство­ренні 1913 у Чернівцях Укр. ака­дем. козацтва «Чорноморе» (при­пинило існування 1920). На поч. 1923, після закриття румун. вла­дою студент. т-ва «Січ», разом із Л. Алиськевичем домігся офіц. відновлення діяльності т-ва «Чор­номоре». Після закін. студій у Чернів. ун-ті вступив на службу в австро-угор. армію як одноріч. доброволець, брав участь у 1-й світ. війні. Від 1919 – в УГА: нач­штабу 7-ї Львів. і 2-ї Коломий. бригад, нач. опе­­ратив. відділу штабу 3-го Корпусу. 24–25 серп­ня 1919 за дору­­ченням генерала А. Кравса очолював групу старшин УГА на пере­­говорах з командуванням денікін. армії в Білій Церкві. Після відступу час­тин УГА на Захід меш­­кав у таборі для інтернов. укр. вояків у Йозефові (Чехо-Словач­­чина), де 1922 заснував підстар­­шин. гурток. Разом із Я. Пастер­­наком уклав таборовий архів, який 1925 передано на зберіган­­ня у фонди Укр. музею визв. бо­­ротьби у Празі (упорядковував його колекції). 1927 повернувся до Чер­нівців. Став співзасн. Спілки зби­рачів старовини й любителів науки народовідання (про­­демонструвала 150 творів укр. нар. мист-ва на виставці у Пра­­зі); співзасн. (1928) і хранителем пер­­шого укр. музею на Буковині – Укр. музею народовідання. Уклав і видав посіб. «Український Му­­зей Народовідання в м. Чернів­­цях на Буковині. Його необхідність і завдання з вказівками для збі­­рачів народописних матеріялів» (1928). Був одним із гол. допису­­вачів тижневика «Рідний край» (1926–30), співред. щоден. г. «Час» (від 1928). У 1930 пере­їхав до Стані­слава (нині Івано-Франківськ), працював секр. в Укр. кооп. бан­ку. Брав активну участь у діяльності т-ва «Просвіта», писав стат­ті для «Української Загальної Енцикльопедії». Автор числен. публікацій з укр. військ. проблематики, зокрема «Армія гру­пи генерала Кравса в наступі на Київ в серпні 1919 року» // «Український Скиталець», 1921, ч 8–9; «Укр. парляментар до ро­сийської добровольчої армії» // там само, ч. 10; «Спис жерел до історії укра­їнської визвольної війни 1914–1921 р.» // «Літопис “Червоної Ка­лини”», 1930, ч. 9– 11; «Українська військова література (1914–1923)» // там само. Після окупації Галичини Червоною армією у жовтні 1939 нова влада призначила К. інспектором музеїв і доручила йому ство­рити Станіслав. обл. істор. музей ім. 17 вересня, який урочис­то відкрито 1 травня 1940. Невдовзі після цього К. заарешт. органами НКВС і засудж. до 8-ми р. позбавлення волі. Помер в ув’яз­­ненні. Реабіліт. 1996.

В. П. Старик

Стаття оновлена: 2016