Курган

КУРГА́Н — споруда із землі, камі­н­ня, дерева тощо над похова­н­ням. У тюрк. мовах терміном «К.» по­значають круглу могилу, могил. пагорб, насип, будинок-укріпле­н­ня. Давні К., що є памʼят­ками не лише археології, а й історії, культури та архітектури, поширені на всіх тер. Старого Світу, а також у Пн. Америці. Багато їх в Україні, особливо у степ. зоні. Звичай споруджувати К. виник у степах Пн. Причорно­морʼя в 4 тис. до н. е. з утвердже­н­ням рухливого скотарства і став притаман­ним багатьом народам, які тут мешкали, прибл. до 14 ст. У давнину К. часто обмежовували спец. кільцем (ка­мʼяним, глинисто-муловим чи ін.) або ровом, на вершині насипу встановлювали антропоморфну стелу (в укр. фольклорі їх іменують «Камʼяними бабами», «Дівками камʼяними», «Марʼїни­ми каменями»). Найві­доміші ка­мʼяні стели епохи енеоліту–брон­зи (кемі-обинська культура, ямна культурно-історична спільність), ран­нього заліз. віку (кімерій., скіф., антич.), середньовіч­чя (див. Половецькі статуї). Під насипом (чи у насипі) роз­ташовували одну або кілька могил. Він міг мати видовжену чи округлу в плані форми, містити різноманітні поховал. споруди (ями, катакомби, склепи, камʼяні скрині, зруби тощо). Заг. кількість К. на території України неві­дома. Багато з них знищено із поч. інтенсив. ро­зорюва­н­ня степів (19 ст.), а за доби індустріалізації повністю змінено увесь істор. ланд­шафт укр. степу. Одним із перших усві­домив потребу збереже­н­ня цього ландшафту й обережного ставле­н­ня до насипів К. (зокрема під час їх археол. дослідж.) Т. Шевченко, про що він писав у багатьох поезіях та щоден­нику. За деякими під­рахунками, нині у степ. зоні України залишилося бл. 150 тис. К. Більшість із них — невеликі, вис. 1–2 м, діаметром 10–30 м. На думку археологів, з усіх наяв. К. 70–80 % споруджено племенами ямної культурно-істор. спільності доби енеоліту–бронзи, 1–2 % — племенами катакомбної культурно-історичної спільності (середня бронза), 8–9 % — ін. насел. доби середньої та пізньої бронзи, по 2–3 % — скіфами і середньовіч. кочовиками. Істотне зменше­н­ня кількості споруджених К. у період культур катакомб. культурно-іс­тор. спільності деякі дослідники повʼязують з імовір. тогочас. забороною реаліст. від­творень та зображень, оскільки К. був образом житла померлих. Найві­доміші у наш час К.: доби бронзи — Кемі-Оба (Крим), Широка Могила (Херсон. обл.); кім­мерій. часу — Висока Могила, Носачівський курган, Квітки, Віль­шана (Черкас. обл.); скіф. доби — Чортомлик, Олександропільський курган, Товста Могила, Солоха, Огуз, Царський курган, Золотий курган; сармат. часу — Ногайчикський курган, Соколова Могила; середньовіч­чя — Чингульський курган. На укр. землях К. стали важливою складовою етніч. культури, їх опоетизовано у пере­казах і легендах. Селяни впорядковували на їхніх верхівʼях камʼяні стели, а у випадку по­шкодже­н­ня К. ставили стели у селах біля хат або воріт, білили та прикрашали їх перед кожним літнім церк. святом, у молитвах зверталися до них за допомогою.

Завантажити статтю