Курган (село) - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Курган (село)

КУРГА́Н (до 1949 – Курган Озак) – село Лебединського району Сумської області. Курган. сільс. раді підпорядк. села Кулики, Лозово-Гру­­шеве, Олександрівка та Плетньо­­ве. Знаходиться на правому бе­­резі р. Псел (притока Дніпра), за 60 км від обл. центру, за 10 км від райцентру та за 15 км від залізнич. ст. Лебедин. За переписом 2001, насел. К. складало 638, Курган. сільс. ради – 888 осіб; станом на серпень 2015 у селах Курган. сільс. ради проживали 604 особи; переважно українці. У селі та його околицях знайдено крем’яні знаряддя праці періоду палеоліту, виявлено низку курганів, зокрема скіф. часу. 1952–54 експедиція Ленінгр. відділ. Ін-ту матеріал. культури АН СРСР (нині С.-Пе­­тербург) під кер-вом І. Ляпушкіна досліджувала тут сіверян. городище Озак (8–10 ст.). Воно розташовувалося за 1 км від сучас. села на пагорбі, уверх за течією Псла. З пд.-зх. боку поселення оточували дугоподібні рів і вал з частоколом із колод, на Пн. і Пд. були важкодоступні яри, на Сх. – круті схили, які омивав Псел. Жит. займалися землеробством, скотарством, мисливством і рибальством. У 10 ст. кочівники (ймовірно, печеніги) зруйнували городище, а його насел. убили (археологи знайшли численні людські решт­­ки). 1103 тут загинув половец. князь Асу (Асак–Азак–Озак). За твердженням Черніг. і Ніжин. архієпископа Філарета (Д. Гумі­­левського), пізніше упродовж століть у цій місцевості діяли численні загони грабіжників («Историко-статистическое опи­­сание Харьковской губернии», Москва, 1857–59). Городище Озак згадується в акті розмежу­­вання земель між Польщею та Росією 1647. Свою історію нинішнє село веде від 1650-х рр. Перших мешканців у писем. джерелах називали Лебедин. черкесами. 1765–80 та 1797–1835 – у складі Слобідсько-Укр. губ., 1780–96 – Харків. намісниц­­тва, 1835–1925 – Харків. губ. У 19 ст. землі навколо села нале­­жали О. Кошенбару, який збудував винокур. з-д. Окрім виро­­щування жита, ячменю, пшениці для вироб-ва спирту, займався садівництвом. У 1930-х рр. у його дерев’яній садибі розміщувався будинок для безпритул. дітей, перед війною розіб­­раний для колгосп. контори. 1903 зведено Архангело-Михай­­лів. церкву (нині УПЦ МП). 1910 відкрито земську школу, будівля якої також збереглася. Під час воєн. дій 1918–20 влада неод­­норазово змінювалася. Жит. по­­терпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв – 229), зазнали сталін. репресій. 1932–39 – у складі Харків., від 1939 – Сум. обл. 15 вересня 1941 село окупувала Німеччина. Його двічі визволяли: у лютому–березні 1943 після прориву рад. військ побл. Харкова та остаточно 5 вересня того ж року піс­­ля перемоги на Курській дузі. На фронтах 2-ї світ. війни воювали 205 курганців, з них 126 загинули. Нині працює Угроїд. цукр. з-д. У К. – заг.-осв. школа, дитсадок; Будинок культури, б-ка; фельд­­шер. пункт. Побл. Лозово-Груше­­вого – відділ. Українського степового природного заповідника НАНУ – Михайлівська цілина. Встановлено мемор. комплекс воїнам-землякам і 3 пам’ятники воїнам-визволителям, які загинули під час 2-ї світ. війни. У Львів. істор. музеї зберігається бандура уродженця села С. Топірця (1898–1979, Львів), який не розлучався з нею на 2-й світ. війні. При нагоді, в перервах між бойовими операціями він грав на бандурі та співав бійцям укр. пісні (грі навч. у О. Редька, удоско­­налював майстерність в О. Досенка-Журби), потім працював на Львів. мех. з-ді.

Літ.: Дудченко В. Г. З історії Лебединщини. Лебедин, 1993; Лебединщи­­на – мій рідний край. С., 2008.

М. П. Іванов

Стаття оновлена: 2016