Курдидик Анатоль-Юліан Петрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Курдидик Анатоль-Юліан  Петрович

КУРДИ́ДИК Анатоль-Юліан Петрович (псевд. і крипт.: Анатоль Бовшівський, Осій Гольтіпака, Рогатинець, О. Г., АКА, Ака, а. к.; 24. 07. 1905, м. Підгайці, нині Терноп. обл. – 25. 06. 2001, м. Вінніпеґ, похов. у с. Вайта, провінція Манітоба, Канада) – письменник, журналіст, громад­ський діяч. Брат Я.-Р. Курдидика. Закін. Академ. г-зію (1926), сту­діював право у Львів. ун-ті (1925–28). Актив. діяч Пласту, т-ва «Сокіл», співред. ж. «Багаття» (1923–25), г. «Український голос» (м. Перемишль, нині Поль­ща; 1927–29), «Вісти з Лугу» (1926–39), «Неділя» (1929–39), співроб. г. «Діло» (1934–39; усі – Львів). Дебютував 1924 оповіданням «Осьмак» у місячнику «Поступ». Публікувався у ж. «Зиз» (1924–33), «Літопис “Червоної Калини”», «Комар», «Жорна», г. «Назустріч». Чл. Т-ва письмен­ників і журналістів ім. І. Франка, засн. та кер. літ. групи «Дванадцятка» (1934–39). У міжвоєн. час видав зб. оповідань «Ясні вогні» (1929), «Маленькі борці» (1932), «До сонця золотого» (1936), репортаж «Дві години в домі українського інваліда» (1934), фантаст. оповідання «Тайна одного знайомого», наук.-популяр­ну розвідку «До ясного завтра: Короткий огляд найновіших здо­бутків людського духа» (обидва – 1935), зб. публіцист. ст. «Від Попраду по Тису: Дещо про минуле та сьогочасне Карпатської України», «Собі самим: Оповідання про господарсько-садівничу школу “Просвіти” в Миловані» (обидві – 1939; усі – Львів). Створив також комедію «Ой, та “Просвіта”», разом з Л. Лісевичем – оперету про УСС «Залізна Острога» (обидві – 1938). 1 лис­топада 1939 у м. Кросно (нині Підкарпат. воєводства, Польща) заарешт. ґестапо за допомогу цивіл. насел. У червні 1940 ви­­їхав до Німеччини, згодом працював в укр. книгарні Т. Савули у Відні, від червня 1941 – перекладач інформ. агентства та кор. г. «Краківські вісті». Видав повість «Три королі і дама» (у серії ж. «Вечірня година», Краків, 1943, число 6; перевид. – Л., 2007) – про життя українців у румун. м-ку. Після війни перебував у таборі для переміщ. осіб м. Маннгайм, співпрацював із часописом «Неділя» (м. Ашаф­фенбурґ; обидва – Німеччина). Від 1951 – у Торонто, де брав активну участь у становленні укр. діаспор. преси: співвласник і ред. г. «Український робітник» (1954–56), фундатор і гол. ред. г. «Вільне слово» (1956–59). Від 1960 – у Вінніпезі: гол. ред. г. «Новий шлях» (1960–62), співред. г. «Поступ» (1962–70). Організував 1-й З’їзд укр. митців Америки й Канади (Торонто, 1954); очолював Літ.-мист. клуби у Торонто (1954–56) і Вінніпезі (1962–73), співзасн. та голо­ва Спілки укр. журналістів (1957–67); чл. Канад. прес. клубу, Спіл­ки укр. письменників в екзилі «Слово», УВАН. Співред. зб. «Ша­ш­кевичіяна» (Вінніпеґ, 1963–88). Ред. «Книги мистців» (Торонто, 1954) та «Споминів Томи Кобзея» (Вінніпеґ, 1972, т. 1; 1974, т. 2). Видав зб. фейлетонів і нарисів «Записки з буднів» (Вінніпеґ, 1977). Шевченків. медаль КУК (1974).

Літ.: Кулеша Н. Курдидик Анатоль // Укр. журналістика в іменах. Л., 1995. Вип. 2; В пам’ять Анатоля Курдидика // Свобода. 2001, 6 лип.; Курдидик Л. За вдачею і талантами – поет, журналіст, громадський діяч // Там само. 3 серп.

Н. М. Кулеша

Стаття оновлена: 2016