Коростишів - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Коростишів

КОРОСТИ́ШІВ – місто Житомирської області, райцентр. Коростишів. міській раді підпорядк. села Бобрик і Теснівка. Знаходиться на р. Тетерів (притока Дніпра), за 108 км від Києва, за 28 км від обл. цент­­ру та за 3 км від залізнич. станції з однойм. назвою. Пл. 9,74 км2. Насел. 26 068 осіб (2001, складає 92,9 % до 1989), переважно українці. Через місто проходить автомагістраль Київ–Чоп. Тер. К. була заселена здавна, про що свідчать знайдені знаряддя праці доби бронзи, а також виявлені 2 ранньослов’ян. поселення (6–7 ст.). За нар. переказами, тут знаходився центр одного з древлян. племен (мінь­­чан, або мічан). Уперше К. згадується у писем. джерелах литов. доби (від 1399). Існує низка версій щодо походження на­зви міста: від слова «корост» – корчі, пеньки, коріння (М. Брода­цький у ст. «Найдавніший Ко­­ростишів» зазначив, що саме від них перші поселенці звільняли землю для посівів); від «корость», «короста» – гроб (за Л. Похилевичем; у серед. 19 ст. тут була низка кам’яних надгроб. па­­м’ят­­ників дотатар. періоду); від прі­звиськ Коростиш (О. Стрижак), Короставий або Коростовий (Ж. Варбот); від «корст» – камінь (Л. Омельченко); від імені язичниц. бога Сонця – Хорса, або Корса (П. Білоус). На 1471 К. входив до Житомир. пов. Ки­­їв. воєводства. 1499 великий князь литовський Олександр подарував поселення бояринові Кшиштову-Олександру Кмисті. 1565 К. перейшов у власність родини Олізарів (належав до 1865) і став центром їхніх земел. володінь. 1602 споруджено замок, 1634 – міст через Тетерів. Жит. брали участь у Визв. вій­ні під проводом Б. Хмельницького. Від 1649 – сотенне м-ко Білоцерк. полку. 1653 війська С. Чар­­нецького зруйнували К. За Андрусів. перемир’ям 1667 його повернуто під владу Польщі. 1694 тут козаки С. Палія на чолі з І. Киляном та С. Безпалим розбили польс. загін. 1696 м-ко спалили татари. Від 1777 у К. відбувалося 8 щоріч. ярмарків. 1779 надано Маґдебур. право. 1783 мешкало бл. 600 осіб. За 2-м поділом Польщі 1793 – у складі Рос. імперії. Від 1797 – м-ко, волос. центр Радомисл. пов. Київ. губ. У 1-й пол. 19 ст. у К. створ. декілька сукон. мануфактур. 1837 відкрито водолікарню.

У серед. 19 ст. розпочато розроблення покладів місц. гранітів (див. Коростишівське родовище граніту). В 2-й пол. 19 ст. уведено в експлуатацію папер. і сірник. ф-ки, винокур., пивовар. і склороб. з-ди. 1897 у м-ку налічувалося 7863 жит. (євреїв – 4160 осіб). За часів Визв. змагань 1917–21 К. перебував у зоні селян. повстан. рухів. 1919 тут відбувалися бої час­­тин Армії УНР з більшовиками. Від 1923 – райцентр. Від 1925 – смт, від 1938 – місто рай. значення. Від 1932 – у складі Київ., від 1937 – Житомир. обл. Жит. потерпали від голодомору 1932–33 (кількість встановлених жертв – 311), зазнали сталін. репресій. Від 9 липня 1941 до 28 грудня 1943 – під нім.-фашист. окупацією. Діяло підпілля. На фронтах 2-ї світ. вій­ни воювало 2153 коростишівці. 1946 побл. К. виявлено поклади бурого вугілля, а 1949 розпочато його видобуток. 1939 мешкало бл. 11,2 тис., 1959 – 17 тис., 1979 – 24,4 тис., 1989 – 28 тис., 1998 – 28 тис. осіб. Нині К. – один із найвідоміших в Україні та за її межами центрів гранітодобув. й оброб. пром-сті. Тут працюють також спирт. і молоч. з-ди. У К. – 5 заг.-осв. шкіл, 6 дитсадків, аграр. ліцей, пед. коледж; рай. Будинок культури, 3 б-ки, муз. і художня школи, Коростишівський народний історичний музей; рай. лікарня, 2 поліклініки, 2 фельд­­шер. пункти, санаторій «Тетерів», обл. протитуберкульоз. са­­наторій «Лісова казка»; відділ. 8-ми банків; готель. Є парк (па­­м’ятка садово-парк. мист-ва місц. значення). Виходить «Коростишівська газета». Пам’ят­­ки арх-ри: барок. костел Пресвятої Богородиці (1798; у рад. часи використовували як зерно­сховище, 1991 повернуто катол. громаді), плебанія (19 ст.), купальня (1820) і госп. споруда (1830–40) садиби Олізарів, пошт. станція (1848–50), учител. семінарія (нині пед. коледж; 1873), бавовняно-папер. ф-ка (1896–1913), санаторій «Тетерів» (1930). Діють реліг. громади УПЦ КП, УПЦ МП, РКЦ, євангел. християн-баптистів, християн віри євангельської. Встановлено погруддя Т. Шевченка, пам’ятник Г. Олі­­зару, меморіал Слави. Серед ви­­дат. уродженців – Черніг. полковник М. Небаба (кін. 16 ст. – 1651); брати мовознавець Євген і актор, режисер Павло Куд­­рицькі, хімік Л. Карабанова, філософи І. Вайнштейн і В. Штань­­ко; польс. поет, громад. діяч Г. Олізар (1798–1865), поет, пе­­рекладач, громад. діяч Д. Гоф­­штейн, письменник, літ. критик, музикант О. Клименко; художник-монументаліст Ю. Левченко; хор. диригент, композитор, засл. арт. УРСР З. Заграничний, педагог-вокаліст, засл. діяч мист-в УРСР М. Михайлов-Сидоров; громад.-політ. діяч С. Бе­­резняк; Герої Рад. Союзу Б. Сидоренко, Ф. Форзун. У Коростишів. учител. семінарії (згодом – пед. технікум) працювали громад. і культур. діяч, чл. Кирило-Мефодіїв. братства І. Посяда (1823–94; у К. й помер), літературознавець М. Андрієвський (1842–87), історик, акад. АН Білорус. РСР і АН СРСР В. Пічета, зоолог В. Совинсь­­кий, навчалися письменник С. Ва­­силь­­ченко, літературознавець, чл.-кор. АН УРСР Є. Шабліовський, кінорежисер, нар. арт. СРСР Т. Левчук. У К. минули дит. роки мистецтвознавця, арх., ху­­дожника Г. Лукомського. Тут меш­­кали Герой Рад. Союзу В. Ба­­лакін і повний кавалер ордена Слави О. Броницький.

Літ.: Похилевич Л. Сказания о на­­се­­ленных местностях Киевской губернии. К., 1864; Біла Церква, 2005; Єршов В. О. Магдебурзьке право в Коростишеві // Житомир в історії Волині і України. Ж., 1994; Радкевич І. Назавж­­ди в душі моїй // Кожному мила своя сторона: Краєзнавчі нариси про видат. людей, минуле Житомирщини, обряди і звичаї населення краю. К., 1998. Ч. 2; Слівінський В. М. Коростишів і коростишівці на початку ХХ століття. Коростишів, 2005.

В. М. Слівінський

Стаття оновлена: 2014