КУРДЮ́МОВ Георгій Вʼячеславович (01(14). 02. 1902, м. Рильськ, нині Курської обл., РФ — 07. 07. 1996, Москва) — металофізик. Брат О. Курдюмова. Доктор фізико-математичних наук (1937), професор (1934), академік НАНУ (1939), РАН (1953). Сталінcька премія (1949), Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1984). Герой Соц. Праці (1969). Державні нагороди СРСР. Закін. Ленінгр. політех. ін­ститут (нині С.-Пе­тербург, 1926). Працював 1925–32 у Фіз.-тех. ін­ституті АН СРСР (Ленін­град); 1932–44 — у Дні­проп. фіз.-тех. ін­ституті (від 1941 — на евакуації у м. Магнітогорськ Челябін. обл., РФ): від 1932 — завідувач від­ділу рентґенометало­графії, 1932–37 — за­ступник директора, 1937–44 — директор 1934 заснував при Дні­проп. університеті першу в СРСР каф. металофізики, 1935 — рентґеногр. лаб. 1944–78 — директор Ін­ституту метало­знавства і фізики металів АН СРСР (Москва); водночас 1945–51 — директор Лаб. (нині Ін­ститут) металофізики АН УРСР (Київ); 1962–73 — директор-організатор Ін­ституту фізики твердого тіла АН СРСР (м. Чорноголовка Моск. обл.). Засн. наук. школи мартенсит. пере­творе­н­ня. Виконав базові дослідж. мартенсит. пере­творень у кри­сталіч. матеріалах, які мають фундам. значе­н­ня для теорії фазових пере­творень та терміч. обробле­н­ня ста­лей і сплавів. Ви­вчив механізм і кінетику пере­творе­н­ня аустеніту в мартенсит. Спільно з Л. Хандро­­сом 1949 виявив термопруж­ну рівновагу при фазових пере­творе­н­нях мартенсит. типу, яку перед­бачив 1948. Зробив знач. внесок у роз­виток фіз. метало­знавства, фізики пластич. дефор­мації, зміцне­н­ня та знеміцне­н­ня, регулюва­н­ня, а також роз­робле­н­ня нових методів екс­пе­рименту. У своїх дослідж. вперше у СРСР використовував елек­трон­ну мікро­скопію. 1997 НАНУ заснувала премію ім. К. Імʼя вченого присвоєно Ін­ституту металофізики НАНУ (1996), у вестибюлі встановлено його по­­гру­д­дя.