Курій-Максимів Наталія Юріївна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Курій-Максимів Наталія  Юріївна

КУРІ́Й-МАКСИ́МІВ Наталія Юріївна (23. 03. 1987, м. Самбір Львів. обл.) – живописець. Дружина М. Максиміва. Навч. на відділ. образотвор. мист-ва Самбір. пед. коледжу (2002–04; викл. М. Яремків), за­кін. Дрогоб. пед. ун-т (Львів. обл., 2009), Укр. академію друкарства у Львові (2013; викл. В. Овчинников, В. Стасенко). На твор. роботі. Учасниця міських, обл. мист. виставок від 2004. Персон. – у Трускавці (Львів. обл.) і Дрогобичі (2006–07, 2011–13), Львові (2011, 2014), Житомирі (2011), Дніпропетровську, Києві, Івано-Франківську, Самборі (усі – 2012), Запоріжжі, Стрию (Львів. обл.; обидві – 2013). Спо­чатку експериментувала з олій. живописом на полотні, картоні, склі у стилі авангард. течій 20 ст. – кубізму, сюрреалізму та абстрак­ціонізму. Цьому періоду творчості притаманні гостра геометризація, місяцеликість персонажів, свідомі диспропорції у побудові. К.-М. виробила автор. манеру жи­вопису на склі, рідше – на полотні олією та акрилом. Серед її виражал. засобів – віртуозне володіння силует. лінією, майстерність у доборі колориту, гар­монійне поєднання локал. площин із дрібнішими елементами. Осн сюжети – будні та свята укр. народу, іл. до нар. пісень, сакрал. мотиви, знаки зодіаку. Також займається писанкарством та дріб. керам. пластикою. Деякі роботи зберігаються у Палаці мист-в у Дрогобичі, Худож. музеї М. Біласа у Трускавці, Куль­турно-мист. центрі «Є» (Івано-Франківськ), галереї «Мист. ра­марня» (Львів), Істор.-етногр. музеї «Бойківщина» (Самбір), Стрий. краєзн. музеї «Верхови­на».

Тв.: «Зупиняв життя» (2007), «Шпа­цер» (2008), «Сінокоси» (2012), «Коляда» (2013), «Причинна» (2014); серія «Укра­їнські народні пісні» (2012–13).

Літ.: Дорош А. Враження з Дро­го­бича: Нотатки з виставки Максима Мак­симіва та Наталії Курій-Максимів в Дро­гобицькому палаці мистецтв // Mikro­skop pana Jurka. 2007, 16–22 лют.; Дудич І. Етномандри Наталії Курій-Мак­симів // Мист. грані. 2013. № 5(44); Кепич В. Цей світ чарівний… // Гомін волі. Стрий, 2014, 11 січ.

І. Г. Дудич

Стаття оновлена: 2016